Читати з газети: Вечірній Київ – 100
Особливості обрізки кісточкових порід.
Слива, особливо у молодому віці, росте достатньо сильно. Урожай формується на шпорцях, букетних і укорочених гілочках. Формують і обрізають крону сливи, враховуючи пагоноутворюючу здатність сорту, хоча бруньки у всіх сортів добре прокидаються по всій довжині пагонів. Сильно гілкуються дерева Угорки звичайної, середньо – Ренклоду Альтана та Угорки італійської, слабко – Анни Шпет.
Крону сливи формують переважно за розріджено-ярусним типом. Висота штамбу 60 см. В перші роки формування крони пагони подовження у сортів з сильним і середнім галуженням після укорочення повинні мати довжину 60 см, у сортів із слабким галуженням – 50 см.
На початку плодоношення сливу обрізають мінімально. В кроні гілки більше проріджують, чим укорочують. Видаляють жирові прирости, сухі, пошкоджені і малопродуктивні тонкі гілки.
За характером росту і плодоношення розрізняють чотири типи сортів сливи. До першого типу належать сорти які плодоносять переважно на однорічних гілках різної довжини (уссурійські, китайські, канадські і американські види сливи). У таких слив з вегетативних бруньок утворюються букетні гілочки і укорочені пагони завдовжки 10…15 см. На них всі бруньки, окрім однієї — двох верхніх, — квіткові. Обростаючі гілки ростуть слабо, недовговічні, тому спостерігається швидке і сильне оголення гілок. До цієї групи належать сорти: Озарк Прем’єр, Широ, Дуарте, Ран’єр.
Другий тип — сорти домашньої сливи (Угорка звичайна, та ін.). Характеризуються середньою пробуджуваністю бруньок і хорошою пагоноутворюючою здатністю.
Крона сильно загущується, основний вид обрізки — видалення.
Третій тип — сорти домашньої сливи (Ганна Шпет, Пам’ять Вавілова, та ін.). Характеризуються середньою пробуджуваністю бруньок і слабкою пагоноутворюючою здатністю. Крона не загущується. Кріплення гілок міцне. Для запобігання оголення необхідне укорочення гілок.
Четвертий тип — середня пробуджуваність бруньок і середня здатність до галуження (Ренклод зелений, Угорка італійська, і ін.). Основний вид обрізки — укорочення для підвищення обростання гілок, іноді проріджування для поліпшення світлового режиму.
В період плодоношення скелетні та напівскелетні гілки густо покриваються шпорцями, внаслідок чого дерева перевантажуються плодами і їх ріст слабшає. При зменшенні однорічного приросту до 25 см проводять обрізку на 2…4-річну деревину.
В період формування обрізка мінімальна і зводиться до закладки основних гілок, стимулювання росту на них обростаючих гілок, запобігання загущення крони.
Основна мета обрізки плодоносних дерев, — не допустити послаблення росту і перевантаження урожаєм. Проводять слабке омолодження: обрізають гілки над найближчим бічним відгалуженням. Подальше згасання росту повинне супроводжуватися відповідним посиленням охолоджуючої обрізки.
Після вступу дерев в повне плодоношення частину провідника на висоті близько 2,5…3 м обрізають на бічну гілку.
Алича формує загущену крону, їй властива висока пробуджуваність бруньок. Квіткові бруньки закладаються на однорічних пагонах, на коротких букетних гілочках і шпорцях. Крону формують так само, як і у сливи, за розріджено-ярусним типом. Висота штамбу 60 см. Гілки в кроні більше проріджують чим укорочують. В період повного плодоношення вирізують на кільце гілки, які загущують крону, сухі і пошкоджені, видаляють жирові прирости.
Дерева абрикоси, особливо у молодому віці, достатньо інтенсивно ростуть і швидко вступають в плодоношення. Для них характерна висока скороспілість бруньок і за вегетацію проходять дві – три хвилі росту. Пробуджуваність бруньок і пагоноутворююча здатність високі, хоча з віком вони поступово слабшають. Абрикоса плодоносить на однорічному прирості, шпорцях і букетних гілочках. На сильних гілках переважають групові бруньки, а на слабких — одиночні, квіткові. Букетні гілочки і шпорці відносно недовговічні. Вони відмирають через 2…5 років і найпродуктивнішими є 2-3 роки. В результаті спостерігається оголення гілок. Тому обрізкою добиваються щорічного сильного приросту – понад 40 см. Формують крону абрикоси за розріджено-ярусним типом або без’ярусним. Висота штамбу – 50…60 см. В розріджено-ярусній кроні скелетні гілки на стовбурі краще розташовувати поодиноко з відстанню 35…40 см. На такій же відстані від стовбура на скелетних гілках закладають гілки другого порядку.
Після вступу дерев у плодоношення гілки не укорочують або укорочують не сильно. Обмежуються проріджуванням крони, видаляючи пошкоджені гілки і ті, які загущують крону. Після нарощування плодоношення дерева схильні до перевантаження урожаєм, оскільки скидання зав’язі у абрикоси незначне. Сильні гілки у сортів з хорошим галуженням укорочують приблизно на третину, із слабким на половину.
В період повного плодоношення щорічно проріджують крону абрикоси і для утворення нормальних (50 см) приростів, укорочують гілки. При зменшенні однорічного приросту до 30 см скелетні і напівскелетні гілки омолоджують на 2-3-річну деревину переведенням на бічні гілки в зоні, де спостерігався достатньо сильний ріст.
Втрата урожаю часто відбувається через весняні заморозки і для запобігання цьому рекомендується прищипувати верхівок молодих пагонів в першій декаді червня. Така операція перенесе терміни цвітіння наступного року на більш пізній час, коли мине загроза заморозків.
Персик скороплідна культура, з інтенсивним ростом. Для дерев характерна висока пробуджуваність і скороспілість бруньок в поєднанні з високою пагоноутворюваністю. У нього є ростові, плодові, змішані і букетні гілочки а також сильні жирові прирости (вовчки). Найціннішими є змішані однорічні гілочки, які несуть поодинкі або групові квіткові і ростові бруньки.
Річні пагони — розгалужені, особливо у молодих дерев. Бруньки прості. Квіткові бруньки мають всього одну квітку.
Найпоширеніший тип крони персика – поліпшена чашоподібна з 3 або 4 скелетними гілками. Висота штамбу близько 40…50 см. Основні гілки розміщують з інтервалами в 10…15 см рівномірно навколо центрального провідника, якого зрізають над верхньою гілкою.
Слід пям’ятати, що у персика не слід укорочувати прирости над плодовою або групою плодових бруньок, оскільки такі укорочені прирости відмирають. Укорочують їх лише над ростовою брунькою.
Із зменшенням щорічного приросту до 20 см, і оголенням гілок, проводять омолоджуючу обрізку на 2-3 річну деревину. Скелетні гілки при цьому переводять на сильні бічні розгалуження. При омолоджуванні і видаленні на кільце великих гілок слід уникати ран, діаметр яких перевищує 2 см, вони погано заживають.
З віком довжина пагонів стає коротшою. Разом із змішаними пагонами, що формують вегетативні і генеративні бруньки, утворюються плодові гілочки, бічні бруньки у яких квіткові і лише одна верхівкова — вегетативна. Зростає також кількість букетних гілочок. На плодових гілках зав’язь утримуються гірше, плоди дрібніші. Букетні і плодові гілки після першого плодоношення часто відмирають, що сприяє швидкому оголенню гілок і переміщенню плодоношення в зону більш сильного росту.
Дерева персика схильні до утворення гострих розвилок, внаслідок чого нерідкі розломи. Ослаблені дерева, як і у всіх кісточкових, страждають від камедетечі.
Серед кісточкових культур персику необхідна найсильніша і щорічна обрізка, яку краще проводити перед цвітінням, по «рожевому бутону». Таку обрізку проводять з формуванням плодової ланки із заміщенням, як у винограду. Суть її полягає в нормуванні плодоносних і резервних гілок. Плодоносні укорочують на 6…8 групових бруньок, а резервні — на 2…3 ростові бруньки. Інші вирізують на кільце. Гілки старші за три роки після плодоношення обрізають переводом на сильне нижнє розгалуження, яке укорочують на плодоношення (6…8 групових бруньок). Вирізують також частину невідповідних пагонів, а частину – укорочують на 8…10 групових бруньок.
При послабленні росту, коли довжина верхівкових пагонів стане менше 40 см, проводять легку омолоджуючу обрізку. Повторне омолоджування — через 3…4 роки. При всіх видах обрізки необхідно враховувати сортові особливості дерев і залишати оптимальне число плодоносних гілок на дереві.
Дерева черешні сильнорослі, мають чітко виражений стовбур з ярусним розміщенням гілок. Більшості сортів при високій пробуджуваності бруньок властива слабка пагоноутворююча здатність, внаслідок чого крона формується розріджена. До сортів, що слабо галузяться, можна віднести Денисену Жовту, Валерій Чкалов, Францис. Середнє галуження у сорту Гедельфінгер, сильне у Дрогани Жовтої. При обрізці крони потрібно враховувати, що квіткові бруньки на сильних молодих приростах розміщуються в їх нижній частині, а ростові – у верхній. На приростах середньої довжини (30см) квіткові бруньки розміщуються по всій довжині.
У плодоносних дерев квіткові бруньки формуються переважно на букетних гілочках і менше – на однорічному прирості.
Краща форма крони для черешні – розріджено-ярусна. Висота штамбу – 60 см, відстань між ярусами 50…80 см. Формують зазвичай три яруси. У дерев сортів з пірамідальною кроною гілки укорочують переведенням на зовнішнє розгалуження, а у сортів з розкидистою – на внутрішнє.
Крону майже не проріджують. Після вступу в плодоношення, у дерев на четверть укорочують приріст скелетних гілок тільки у сортів із слабким галуженням. Видаляють пошкоджені гілки і ті, що переплітаються. У сортів з слабким галуженням однорічні прирости довші за 60 см укорочують на третину для посилення обростання. Короткі гілки до 40 см не укорочують.
Висоту дерев черешні утримують в межах 4…4,5 м, переводячи центральний провідник на бічну гілку. В період повного плодоношення крону черешні слабо проріджують. Вирізують сухі, пошкоджені і переплетені гілки. При зменшенні у плодоносних дерев довжини однорічного приросту до 30 см застосовують омолоджуючу обрізку на 2…4 річну деревину.
Деревам вишні властиве хороше галуження, крону у неї формують за розріджено-ярусним типом з висотою штамбу 30…50 см. За характером росту і плодоношення вишні розділяють на кущовидні та деревовидні. Причому в основу класифікації взята не форма крони, а характер росту і плодоношення. Рослинам обох груп можна надати форму і куща і дерева.
Кущовидні сорти (Лотівка, Володимирська, Жуковська, Любськая, Чернокорка) менш довговічні (до 15 років), плодоносять в основному на подовжених однорічних приростах. Після плодоношення відбувається оголення таких гілок.
У деревовидних вишень ( Альфа, Кентська, Шпанка рання, Шпанка пізня та ін.) переважна частина плодів розміщується на букетних гілочках, вони найпродуктивніші.
Іноді в окрему групу виділяють сорти степової вишні, які плодоносять як на букетних гілочках, так і на однорічних гілках, тому урожаї, зазвичай високі (Полівка).
У молодому віці у вишні хороша пробуджуваність бруньок і хороша пагоноутворююча здатність. Щоб не допустити загущення, всі не потрібні гілки (усередині крони, які не мають простору для росту) вирізують на кільце. Укорочення гілок допустиме тільки для встановлення рівноваги в силі росту, супідрядності, а у рослин сортів деревовидного типу також для попередження утворення гострих розвилок. Сильне укорочення спричинить утворення численних бічних розгалужень і нове посилення обрізки. В період плодоношення як у кущоподібних, так і у деревовидних сортів обмежуються в основному слабким проріджуванням крони, видаляючи на кільце сухі, пошкоджені і малопродуктивні гілки.
При обрізці вишень деревовидного типу укорочують гілки довші за 50…60 см, оскільки на них утворюються тільки букетні гілочки. При обрізці плодоносних, з нормальним ростом дерев, обмежуються проріджуванням. Коли довжина пагонів стане менше 25 см, проводять слабке омолоджування гілок. На відміну від кущевидних вишень у деревовидних при омолодженні проростають букетні гілочки.
Обрізка вишні кущувидного типу зводиться до підтримки хорошого щорічного приросту пагонів (30…40 см) і високого рівня освітлення всіх частин крони.
З ослабленням росту припиняється галуження, швидко оголяються вітки. При довжині пагонів 15…20 см потрібне легке омолоджування. При обрізці запущених дерев спочатку проводять проріджування крони, воно не знижує врожаю, оскільки при цьому віддаляються в основному оголені гілки.
Висота дерев слаборослих сортів вишні не повинна перевищувати 3 м, сильнорослих – 4 м. Обмежують висоту переводом центрального провідника на слабке бічне розгалуження.
Грецький горіх – довговічна культура з чітко вираженим центральним стовбуром і могутніми скелетними гілками. Крона формується великих розмірів за вільноростучим типом. Висота штамбу – 80 см. Пагоноутворююча здатність слабка.
При формуванні вільноростучої крони майже не порушується природній ріст дерева, обрізка застосовується мало. Стежать лише за тим, щоб у молодих дерев не утворювалося розгалужень з гострим кутом, що призводить до відламування гілок. Прирости, які відходять від стовбура під гострим кутом, вирізують на кільце. Пагони подовження не укорочують ні у центрального провідника, ні у скелетних гілок.
В суворі зими дерева грецького горіха можуть пошкоджуватися морозом. Такі гілки разом із сухими вирізують на кільце після початку вегетації дерев, коли можна визначити стан рослин після зимівлі. При видаленні товстих гілок рани, які у грецького горіха довго заростають, ретельно замазують садовим варом. Крону грецького горіха, особливо більш слаборослих, щеплених сортів, можна формувати за розріджено-ярусним типом. Скелетні гілки першого порядку при формуванні розріджено-ярусної крони закладають на центральному стовбурі поодиноко. Оскільки скелетні гілки грецького горіха достатньо товсті при основі, то відстань між ними збільшують до 40…90 см. При формуванні цього типу крони центральний провідник і скелетні гілки не укорочують.
