Агротехніка.
Абрикос є однією з найпопулярніших культур у світі. Широкому поширенню абрикоса сприяв великий видовий склад, що складається з 12 представників, які брали участь у створенні сучасних сортів. Це підвищило адаптаційні якості і як наслідок розширило ареал проживання, цієї породи.
Знання біологічних особливостей абрикосу дозволяє вибрати успішні агротехнічні прийоми його обробітку в різних ґрунтово-кліматичних умовах.
Абрикос віддає перевагу грунту з відносно легким гранулометричним складом, добре водо – і повітропроникним. Кращими для нього є суглинні, слабокарбонатні, незасолені, з нейтральною або слаболужною реакцією. Кислі ґрунти не підходять для вирощування абрикосу.
Абрикос належить до посухостійких культур. Проте коренева система переважно розміщується поверхнево й у посушливих районах нормальний водний режим необхідно підтримувати з допомогою поливів. Дуже важливим моментом є наявність вологи в липні, в період дозрівання врожаю та закладання генеративних бруньок. Нестача вологи в цю фенофазу може призвести до суттєвого зниження майбутнього врожаю. Молоді, неплодоносні дерева у зв’язку з цим меншою мірою відчувають нестачу вологи.
На нестачу вологи дерева абрикоса реагують досить своєрідно. Листя трохи жовтіють, в’януть, а при посиленні посухи засихають, залишаючись зеленими.
На мочкуватому корінні в сухому грунті можуть відмирати кореневі волоски, зменшується обводненість листя, що призводить до затримки відтоку продуктів фотосинтезу.
Початок поливного сезону починають залежно від зони вирощування, погодних умов та інших факторів. У більшості регіонів вегетаційний полив починають у середині травня та закінчують на початку серпня. У Криму та в Степовій зоні полив починають раніше, а закінчують пізніше, на початку вересня. Поливи проводять з інтервалом в 10-20 днів, виходячи з кількості опадів, що випали, зони вирощування, температурного режиму, типу ґрунту та ін. факторів. Поливні норми залежать і від механічного складу ґрунту. На легких піщаних ґрунтах вона повинна бути не нижче 60% від польової вологоємності, на легко- та середньосуглинистих ґрунтах – не нижче 65-70%, на важкосуглинистих – у межах 75-80%
Поливна вода повинна бути слабомінералізованою (800-1000 мг/л), що не викликає засолення. Серед плодових культур абрикос найвибагливіший до аерації ґрунтів. Дерева дуже добре реагують на розпушування ґрунту. Їх проводять відразу після поливів для збереження вологи, боротьби з бур’янами та збільшення вмісту кисню, що інтенсифікує процеси мінералізації. Особливо корисним цей прийом буде на ґрунтах схильний до утворення кірки. Ефективним буде мульчування ґрунту після поливу. Мульча затримує вологу у ґрунті, збагачує її на елементи живлення, зменшує її нагрівання влітку, захищає коріння від підмерзання взимку, особливо на піщаних ґрунтах.
Кращими мульчуючими матеріалами є перегній, солома, що перепріла, торфокомпости або тирсу.
Систему живлення дерев розробляють з урахуванням конкретних умов проростання та агрохімічних властивостей самих добрив та елементів живлення. Потреба елементах живлення істотно змінюється протягом вегетаційного періоду. Ранньою весною і на початку вегетації деревам абрикоса найбільше потрібен калій, трохи менше азот і фосфор. У період цвітіння та після нього під час інтенсивного росту пагонів та формування плодів найбільша необхідність у азотному та фосфорному харчуванні. У другій половині вегетації, коли ростові уповільнюються, зростає потреба в калійному харчуванні.
Азотні добрива, особливо в нітратній формі, більш рухливі, тому їх вносять за 2-3 рази навесні та на початку літа по 30-40г аміачної селітри або 20-30г карбаміду на дерево. Фосфорні, калійні та органічні добрива потрібно вносити з осені під оранку чи перекопування.
До наявності калію слід відноситися особливо уважно. Цей макроелемент грає головну роль у водному балансі рослин і концентрації клітинного соку, що безпосередньо пов’язане з морозостійкістю. Багато калію міститься у стеблах соняшника, соломі, а також попелі.
Дерева абрикоса як породи сформувалися в гірській місцевості з теплими зимами без різких перепадів температур. В умовах нашої зими абрикос часто ушкоджується сонячними опіками. Запобігти цьому негативному фактору допоможе щорічна побілка штамба та скелетних гілок в осінньо-зимовий період.
Сорти.
Кліматичні умови, що змінюються, і поява нових, більш агресивних рас фітопатогенних грибів, призвело до підвищення вимог при відборі сортів абрикоса.
Зимостійкість та стійкість до хвороб є головними складовими успішного культивування цієї породи у саду. На щастя, велика різноманітність сортів світової колекції дозволяє вибирати сорти абрикоса, що сподобалися нам, не тільки за технологічними критеріями, але і з урахуванням наших органолептичних уподобань.
У цій частині статті я пропоную розглянути селекційні досягнення тих «абрикосових» країн, чиє представництво в українських садах найбільш істотне. Всі ці сорти добре зарекомендували себе в наших ґрунтово-кліматичних умовах та представлені роботами чеських, канадських та американських (США) вчених-селекціонерів. Не можна не звернути увагу і на чудовий румунський сорт – Сирена.
Приємно зазначити, що вітчизняні сорти дуже гідно конкурують із найкращими зразками світової селекції, а всі напрацювання українських селекціонерів неможливо передати в рамках цієї статті. З величезної кількості чудових українських сортів сьогодні хотілося б виділити деякі сорти селекції УНДІ Садівництва (автор О.Л. Денисюк).
Українські сорти.
Монастирський – середнього терміну дозрівання (ІІ декада липня), отриманий від схрещування Березняківський х Шабловський.
Дерево сильноросле, із округлою кроною, врожайне. Стійке до моніліального опіку та інших хвороб. Зимостійкість дуже висока.
Плоди помаранчеві без рум’янцю. М’якуш соковитий з чудовим ароматом і відмінним (5.0 балів) смаком. За смаковими якостями витримати конкуренцію із цим сортом складно будь-якому сорту світової колекції.
Оболонський – перспективний сорт середнього терміну дозрівання.
Дерево середньоросле, дуже зимостійке, врожайне, стійке до хвороб.
Плоди великі 45…60 г. оранжеві, з темно-червоним рум’янцем. М’якуш солодко-кислий, ароматний, соковитий, смак 4,6 б. Кісточка легко відокремлюється. Сорт відрізняється самоплідністю та стійкістю до моніліального опіку.
Особливий Денисюка – сорт пізнього терміну дозрівання (кінець липня), отриманий О. Денисюком у 1979 році.
Дерево середньоросле, із середньозагущеною кроною. Вирізняється підвищеною стійкістю до хвороб. Зимостійкість дуже висока. Дерево високопродуктивне, що часто призводить до перевантаження врожаєм, внаслідок чого зменшується маса плодів та їх смакові якості. Для запобігання подібним явищам, у період повного плодоношення рекомендується сильна нормуюча обрізка.
За розгалуженням молодих дерев (злегка «колючі») та розміром листової пластинки (листя дрібні) саджанці нагадують звичайний сіянець (дичку). Ще однією відмітною ознакою сорту є бордове забарвлення пагонів.
Плоди великі 50-60 г відрізняються незвичайним забарвленням, кармінового кольору, і на деякій відстані нагадують персики.
М’якуш соковитий, ароматний відмінного десертного смаку (5.0 балів).
Унікальною особливістю сорту є здатність зберігати плоди на дереві (вони не обсипаються) дуже тривалий період.
Петропавлівський (син. Петрівський) – сорт середнього терміну дозрівання (середина липня), отриманий від схрещування Колгоспний х Да-дзе (східнокитайський сорт абрикосу ансу).
Дерево слаборосле, стійке до моніліозного опіку, дуже врожайне. Відрізняється дуже високою зимо-і морозостійкістю.
Плоди дуже великі 80-100 г. Цінною ознакою сорту є здатність зберігати товарні якості плодів (не дрібнішати) навіть при перевантаженні врожаєм. При нормуванні врожаю за допомогою обрізки середня маса плодів зростає до 100…120 г.
М’якуш соковитий, щільний, приємного смаку (4.6 бала) з ароматом.
Сонячний – новий високоврожайний сорт надраннього терміну дозрівання (кінець червня). Отриманий у розпліднику «Shoni» від посіву насіння гібридної форми 102-19.
Сорт дуже скороплідний, у пору плодоношення вступає дуже швидко, на 2 рік. Часто плодоношення починається вже в розпліднику.
Дерево середньоросле, високозимостійке, стійке до моніліозу та інших грибкових захворювань.
Плоди жовті, без рум’янцю масою 40…50г.
М’якуш соковитий, ароматний, відмінного кисло-солодкого смаку 4,8 бала.
Врожайність дуже висока, гілки повністю вбрані плодами нагадуючи величезну сонячну кулю.
Чеські сорти.
LE – 32/76 (син. Betinka) – сорт середнього терміну дозрівання, що виділяється чудовими смаковими якостями.
Дерево зимостійке, стійке до хвороб, середньої сили росту.
Плоди великі 60-80 г, окремі до 100 г, помаранчеві, з гарним, яскраво-червоним рум’янцем.
М’якуш щільний, ароматний. Дозріває у першій половині липня.
Леджуна (Lejuna) – сорт раннього терміну дозрівання (початок липня)
Дерево зимостійке, стійке до хвороб, середньої сили росту.
Плоди великі 60-80 г, дуже красиві, вкриті яскраво-червоним рум’янцем по всій поверхні.
М’якуш середньо-щільний, ароматний, соковитий, смачний.
Леала (Leala) – середнього терміну дозрівання.
Дерево зимостійке, з чистим від хвороб темно-зеленим листям. Цвіте у пізні терміни.
Плоди одномірні, великі, 50-60г, помаранчеві.
М’якуш щільний, солодкий з освіжаючою кислинкою.
Леміра (Lemira) – середнього терміну дозрівання.
Дерево зимостійке, стійке до хвороб.
Плоди великі, 60-80 г, оранжеві з сонячного боку, вкриті невеликим рум’янцем.
М’якуш соковитий, солодкий, з кісточкою що добре відокремлюється.
Perla (Перла) – Дерево зимостійке, стійке до хвороб.
Плоди великі, 70-80 г, жовті покриті густим рум’янцем.
М’якуш щільний, ароматний, відмінного смаку. Кісточка солодка.
Ледана (Ledana) – раннього терміну дозрівання (початок липня).
Дерево зимостійке, стійке до хвороб, середньоросле.
Плоди великі, 50-70 г, помаранчеві.
М’якуш щільний, ароматний, смачний.
Лескоре (Lescore) – один із найкращих сортів раннього терміну дозрівання (початок липня).
Дерево середньоросле, зимостійке, стійке до хвороб із компактною кроною.
Плоди великі, 50-70г, яскраво-жовтогарячого кольору, з сонячного боку з рум’янцем, дуже привабливі.
М’якуш помаранчевий, щільний, соковитий, відмінного смаку, ароматний. Один із найсмачніших сортів абрикосу!
Канадські сорти.
Фелпс (Felps) – ранньо-середній сорт абрикоса, дозріває в середині липня.
Дерево стійке до хвороб та морозу. Вирізняється щорічною, стабільною врожайністю.
Плоди дуже великі 50-80 г, окремі-100 г, жовті з рум’янцем, дуже гарні. М’якуш щільний, м’ясистий, з відмінним збалансованим смаком.
Харогем (Harogem) – пізній сорт (початок серпня), отриманий в 1979 році.
Дерево середньоросле, із широкою, розлогою кроною. Стійке до низьких температур та хвороб, урожайне. Цвіте у середньопізні сроки.
Плоди масою 40-50 г, овальні, трохи плескаті з яскраво-червоним розмитим точковим рум’янцем, що покриває 50-80% поверхні плоду.
М’якуш помаранчевий, щільний, соковитий, солодко-кислий з легким ароматом, смачний.
Кісточка середнього розміру, легко відокремлюється від м’якоті.
Харкот (Harcot) – середнього терміну дозрівання.
Дерева досить сильнорослі, врожайні.
Плоди великі, 60-80г, округлої форми, жовтого кольору, з насиченим червоним румянцем. М’якуш соковитий, приємного смаку.
Сандроп (Sundrop) – середнього терміну дозрівання.
Дерева сильнорослі, розлогі, зимостійкі, стійкі до хвороб.
Плоди середніх розмірів, масою 40-50 г, округлої або злегка подовженої форми, жовтогарячого кольору, з легким рум’янцем.
М’якуш помаранчевий, соковитий, приємного смаку.
Сільверкот (Silvercot) – раннього терміну дозрівання (у перших числах липня).
Дерева середньорослі, компактні, високоврожайні.
Плоди великі, 70 г і більше, транспортабельні, жовто-жовтогарячого насиченого кольору. Рум’янець яскраво-червоного кольору займає до 40% поверхні плода.
М’якоть дуже щільна, дуже хорошого смаку з кісточкою, що легко відокремлюється.
Хар Гранд (Har Grand) – пізнього терміну дозрівання (кінець липня). Дерева сильнорослі, скороплідні.
Плоди дуже великі, 90 – 100 г, подовжено-овальної форми, помаранчеві, з невеликим рум’янцем. Універсального призначення, транспортабельні.
М’якуш соковитий, ароматний, дуже гарного смаку.
Американські сорти (США).
Голд Річ – виведений у 1971 році в Університеті міста Вашингтон, США.
Дерево середньозимостійке, врожайне, середньоросле. Формує широку, розлогу крону.
Плоди дуже великі, масою 70-90 г, окремі досягають до 120 г, красиві, овальні, трохи плескаті на всі боки. Шкірка світлопомаранчева з невеликим розмитим рум’янцем, що займає до 30% поверхні плода.
М’якуш темно-жовтогарячий, щільний, з легким ароматом, відмінного смаку, 5.0 б. Кісточка добре відокремлюється від м’якоті. Насіння трохи гіркувате. Дозрівають плоди наприкінці липня.
Ерлі Блуш (Erli Blush) – сорт надраннього терміну дозрівання (кінець червня).
Дерева сильнорослі, врожайні, стійкі до хвороб.
Плоди округло-овальної форми, масою 50-60 г і більше з яскравим, насиченим рум’янцем. М’якуш помаранчевого кольору, середньощільний, соковитий, гарного смаку.
Ерлі Ред Оранж (Early Red Orange) – надраннього терміну дозрівання (кінець червня). Дерева середньорослі із компактною кроною.
Плоди великі, 50-60 г, транспортабельні, світло-оранжеві, з невеликим рум’янцем. М’якуш соковитий, світло-оранжевого кольору, ароматний.
NJA-19 – Сорт середнього терміну дозрівання.
Дерево сильноросле, скороплідне, зимостійке.
Плоди округлі, оранжево-жовті, дуже великі, масою 70-90г і більше.
М’якуш світло-помаранчевий, щільний, ніжний, що тане, гарного смаку.
Сирена – виведений у 1960 році. У румунських садах зустрічається найчастіше під назвою Маркулешті 18/4.
Дерево середньоросле, з широкою, розлогою кроною, зимостійке, врожайне.
Цвіте в середньопізні терміни, стійке до заморозків.
Плоди великі, масою 40-65 г, дуже гарної, видовженої форми. Шкірка кремово-жовтогаряча з бузковим, точковим рум’янцем, що покриває 50-70% поверхні плоду. М’якуш світло-оранжевий, середньої щільності, м’ясистий, з легким ароматом, відмінного смаку. Кісточка середніх розмірів, добре відокремлюється. Ядро солодке.
Дозрівають плоди у другій половині серпня. Сорт частково самоплідний.
