Вирощуємо найпопулярніші сорти азійської груші

Азійську грушу називають також наші (nashi, по-японськи просто «груша»), японською чи азіатською. Це окремі види груші з Далекого Сходу. Плоди в більшості сортів круглі, як яблуко, а м’якоть хрустка й дуже соковита. Достигають вони на дереві, не обсипаються, а частина сортів лежить у холодильнику до весни.

Азійська груша Хаятама
Хаятама
Азійська груша Міленіум
Міленіум
Азійська груша Чоюро
Чоюро
Азійська груша Секуї
Секуї

Звідки вона

Батьківщиною азійської груші вважають Китай, вирощують її також у Японії й Кореї. Промислові сади в США й Новій Зеландії почали закладати у 80-х роках, у Європі в 90-х.

Сорти походять від трьох далекосхідних видів груші: піщаної, або японської (Pyrus pyrifolia), уссурійської (P. ussuriensis) і груші Бретшнейдера (P. bretschneideri). Сорти, у родоводі яких є уссурійська груша чи груша Бретшнейдера, витримують морози до -26…-28 °C.

Перші сорти мали багато кам’янистих клітин і терпкуватий сік, тож довго не цікавили садівників. Сучасні сорти десертні: соковиті, солодкі, з власним ароматом.

Чи це гібрид груші з яблунею?

Ні. Азійську грушу часто називають грушею-яблуком за круглу форму й хрустку м’якоть, але яблуні в її родоводі немає. Усі сорти походять від груш, і щеплюють їх на грушу. Груша з яблунею між собою майже не схрещуються, таких сортів у садах немає. Китайський сорт Пін Го Лі (Ping Guo Li) так і перекладається, «яблуко-груша», але й він чиста груша.

Наші і біла груша з супермаркету

У супермаркетах частіше продають не японські сорти, а китайську білу грушу, наприклад Я Лі (Ya Li). Це інша група сортів, від груші Бретшнейдера. Плоди світло-жовті, часто грушоподібні, звужені до плодоніжки, м’якоть біла, дуже водяниста, а смак слабко солодкий, майже прісний.

Японські сорти наші інші. Плоди круглі або трохи сплюснуті, як яблуко, шкірка бронзова чи золотисто-жовта. М’якоть хрустка й щільна, солодка, з ароматом: у різних сортів відчувають ноти меду, карамелі, дині. Найсмачніші плоди ті, що достигли на дереві.

Дерево й урожай

До початку плодоношення дерево росте дуже інтенсивно, потім ріст сповільнюється. Листя дуже велике, широке й блискуче. Плодоносити азійська груша починає рано, на 2-3-й рік після посадки, і швидко нарощує врожай. Якщо не перевантажувати дерево, плодоносить щороку.

Сорти, які ми випробовували, у нашому саду хворіють мало. Обробляли ми їх лише від квіткоїда.

Плоди й зберігання

Азійську грушу знімають стиглою: смак і аромат вона набирає на гілці, доходити в лежанні їй не треба. Плоди міцно тримаються на дереві, тож збирати можна поступово.

Форма здебільшого кругла або трохи сплюснута, буває й грушоподібна. Маса від 130-180 г у дрібноплідних сортів до 500 г і більше у великоплідних, як Ніітака й Атаго. За кольором шкірки сорти ділять на дві групи: бронзові (Секуї, Чоюро, Ніітака, Атаго) і жовто-зелені (Міленіум, Хаятама).

Скільки плоди лежать, залежить від сорту. Ранні в холодильнику за температури близько 0 °C зберігаються кілька тижнів, пізні до зими, а деякі, як Секуї, до березня.

Посадка й догляд

Азійській груші потрібне сонячне місце: у тіні плоди дрібнішають і менш солодкі. Між деревами лишають 3-4 м. Яму копають близько 1 м завширшки й 60-70 см завглибшки, на важкому ґрунті кладуть на дно дренаж. Після посадки поливають 3-4 відрами води на дерево.

Більшість сортів самобезплідні, наприклад Хаятама й Ніітака. Їм потрібен запилювач, тож садять два-три сорти, що цвітуть одночасно. Секуї плодоносить і поодинці, а Тернбулл Гігант самоплідний і добре запилює інші груші.

Азійська груша схильна до перевантаження: при рясній зав’язі плоди можуть дрібнішати. У червні зайву зав’язь видаляють, лишаючи в суцвітті один, рідше два плоди. У врожайні роки під гілки ставлять підпори. Як обрізати дерево, показуємо у відео «Обрізка азійської груші».

Що радимо посадити

Хаятама (Hayatama). Один із найраніших сортів, достигає в середині або наприкінці серпня. Плоди 150-200 г, золотисто-жовті. М’якоть хрустка, солодка, з нотами манго й абрикоса. Лежить у холодильнику кілька місяців.

Міленіум (Millenium). Достигає в середині вересня. Плоди 200-300 г. М’якоть ніжніша, ніж у більшості азійських груш, дуже солодка, з динним ароматом. Лежить до січня.

Ніітака (Niitaka). Достигає в середині вересня. Плоди до 500 г, бронзово-коричневі. М’якоть солодка, з мускатним ароматом і карамельно-медовим присмаком. Лежить 3-4 місяці.

Чоюро (Chojuro). Класичний японський сорт, достигає в другій половині вересня. Плоди 130-180 г, бронзові. М’якоть щільна, солодка, з ірисковою ноткою й легкою кислинкою. Сорт стійкий до парші, лежить 3-5 місяців.

Секуї (Sekui). Достигає наприкінці вересня. У нас щеплений живець дав перші плоди вже наступного року. Плоди 200-350 г, бронзові, дуже соковиті, солодкі без терпкості. Лежать до березня.

Атаго (Atago). Пізній сорт, на Київщині достигає в першій половині жовтня. Плоди 300-500 г, а з нормуванням урожаю можливі 1 кг і більше. Сорту належить світовий рекорд, груша вагою 2,948 кг. Після знімання солодшає, у холодильнику лежить кілька місяців.

Тернбулл Гігант (Turnbull Giant). Гібрид європейської й азійської груші. Достигає наприкінці вересня, плоди з лимонними нотами, на перших урожаях у нашому саду 250-350 г. Стійкий до бактеріального опіку й парші, переносить спеку й посуху. Цвіте розтягнуто, тож дає врожай і після весняних заморозків.

Усі сорти в розділі «Азійська груша».

Першодрук статті (PDF): «Овощи и Фрукты», липень 2010.