Опубліковано Залишити коментар

Гумі і маслинка зонтична як альтернативи традиційним ягідним культурам

Добірна десертна форма

Гумі, або маслинка багатоквіткова (Elaeagnus multiflora), походить зі Східної Азії. У природі ця рослина зростає на схилах, узліссях, серед чагарників — там, де іншим культурам важко прижитися. Її ще рідко зустрінеш у наших садах, проте саме гумі здатен приємно здивувати тих, хто шукає невибагливу, декоративну й водночас корисну ягідну рослину.

Кущ невисокий — зазвичай від 1,5 до 2,5 метра, рідше більший. Пагони вкриті дрібними сріблястими лусочками — завдяки цьому вся рослина ніби мерехтить на сонці. Листя зверху зелене, знизу сріблясте; восени змінює колір на жовтий або червонуватий.

Гумі цікавий ще й тим, що на його корінні утворюються бульбочки з бактеріями, які засвоюють атмосферний азот. Це означає одне: добрива йому майже не потрібні, а ґрунт під ним з роками покращується.

Квітує наприкінці весни. Квіти дрібні, жовтувато-білі, ароматні — бджоли завжди знаходять їх першими. Кущі самоплідні, але за наявності кількох — урожай суттєво рясніший.

Врожай маслинки багатоквіткової (гумі)

Плоди подовжені, червоні, з дрібними сріблястими цяточками. На смак — кисло-солодкі з приємною свіжістю, іноді з легкою терпкістю біля кісточки. Дозрівають зазвичай у червні — липні, одними з перших серед ягід. Їх їдять свіжими, варять джеми, соки або сушать. У холодильнику зберігаються кілька днів.

За вмістом корисних речовин гумі не поступається більш відомим ягодам: містить багато вітаміну C, антиоксидантів і мікроелементів.

Гумі практично не хворіє й не уражується шкідниками, легко пристосовується до різних грунтово-кліматичних умов. Головне — сонячне місце і легкий ґрунт без застою води. У перші роки — бажано поливати в посуху.

Зимостійкість висока: більшість сортів без проблем витримують до –25…–30 °C.

Врожай маслинки зонтичної (акігумі)

Маслинка зонтична (Elaeagnus umbellata), яку ще називають акігумі або autumn olive, — близький родич гумі, але з дещо іншим характером росту й плодоношення. Її природний ареал — Східна Азія: Японія, Китай, Корея. У багатьох країнах цей вид давно використовують не лише як ягідну культуру, а й для озеленення, укріплення схилів і як рослину-меліоратор.

На відміну від гумі, маслинка зонтична зазвичай більша й росте швидше. За сприятливих умов вона формує кущ або невелике дерево заввишки 3–4 м. Крона густа, широка, добре переносить формувальну обрізку. Листя видовжене, зверху темно-зелене, знизу сріблясте — типовий вигляд для багатьох Elaeagnus.

Коренева система потужна й поверхнева, також формує бульбочки з азотфіксувальними бактеріями. Тому маслинка часто виступає сидератом і хорошим попередником для інших культур.

Квіти кремово-білі, дрібні, ароматні, рясно вкривають пагони навесні. Рослина добре запилюється комахами. Як і гумі, маслинка зонтична — самоплідна, але при посадці кількох екземплярів плодоносить рясніше й стабільніше.

Жовтоплідна форма маслинки зонтичної (акігумі)

Плоди дрібніші, ніж у гумі, але формуються численними гронами по всій кроні. Ягоди червоні або рожево-червоні, з характерними сріблястими цяточками. Смак — кисло-солодкий, іноді з легкою терпкістю. Найсмачнішими вони стають у повній стиглості — тоді ягоди м’які та солодкі.

Ягоди багаті на лікопін, антиоксиданти та вітаміни. У різних країнах їх сушать, варять варення, пасту або додають у соуси.

Маслинка невибаглива — росте на піщаних, кам’янистих і бідних ґрунтах. Добре переносить спеку і посуху. Швидко відновлюється після обрізки й формує щільні зарості, тому її часто використовують як живопліт або для укріплення схилів.

Зимостійкість висока — більшість форм витримують до –25…–30 °C. Єдиний нюанс: через сильну здатність до регенерації маслинка іноді може розростатися самосівом або поросллю.

Гумі та акігумі — споріднені рослини, які можуть чудово доповнити асортимент ягідних культур у саду. Гумі приваблює раннім достиганням і більшими плодами, акігумі — рясністю, витривалістю й простотою у догляді. Обидва види декоративні, корисні й практично не потребують хімзахисту. Вони гарні в усі пори року, щедро плодоносять і ще залишаються маловідомими — тож можуть стати справжньою родзинкою вашого саду.

Керівник центру,
Віктор Андращук

Опубліковано Залишити коментар

Недооцінений ресурс із дна озер – сапропель

Сапропель — це відкладення на дні прісноводних озер, сформовані з органічних залишків водоростей, планктону та ґрунтових мікроорганізмів, що протягом тисяч років накопичувалися у безкисневому середовищі. Проте це не просто озерний мул — це дуже цінний органо-мінеральний матеріал.

Сапропель не є класичним органічним добривом на зразок біогумусу, перегною чи компосту. Це — багатокомпонентний природний матеріал, у складі якого містяться гумусові сполуки, амінокислоти, вітаміни, фосфоліпіди, мікроелементи (мідь, бор, цинк, марганець), ферменти та біологічно активні речовини. Залежно від місця утворення, відсоток органіки в сапропелі може коливатись від 10 до 70%.

Дія сапропелю не миттєва, а накопичувальна. Внесений сапропель працює декілька років поспіль. Він:

  • збагачує ґрунт стабільним органічним матеріалом;

  • покращує водоутримання та повітропроникність;

  • нейтралізує надлишкову кислотність;

  • відновлює мікробіологічну активність;

  • зменшує потребу у мінеральних добривах.

Особливо помітна дія на виснажених піщаних ґрунтах і важких глинистих ділянках, де сапропель покращує агрофізичні властивості й підвищує вміст гумусу.

Занадто часте або надмірне внесення може погіршити баланс азоту, особливо на важких ґрунтах. Найкращий ефект дає поєднання сапропелю з біогумусом, компостом, сидератами або мікробіологічними препаратами.

Сапропель — це природний матеріал із повільною, але потужною дією. Його внесення — це інвестиція в родючість ґрунту на роки. У час, коли мінеральні добрива дорожчають, а ґрунти деградують, сапропель — це справді вартий уваги ресурс.

керівник центру, Віктор Андращук

Опубліковано 2коментарі

Плодові гібриди кісточкових культур: плуоти, апріуми та інші міжвидові схрещування

Сучасна селекція кісточкових культур досягла високого рівня розвитку, що дозволило створити унікальні міжвидові гібриди, які поєднують найкращі риси своїх батьківських видів. Ці гібриди відзначаються покращеними смаковими якостями, підвищеною стійкістю до хвороб та кращими адаптивними можливостями для вирощування. Серед найбільш відомих та поширених груп таких гібридів — плуот, апріум, дюк, нектакотум, нектаплум, плюеррі та інші.

Читати далі