Лохину часто називають садовою високорослою чорницею, голубикою, канадською або північноамериканською чорницею. У побуті ці назви плутають, але в садівництві мають на увазі культурні форми Vaccinium corymbosum та споріднені гібриди, створені спеціально для стабільного плодоношення в культурі.
Кущі декоративні протягом усього сезону. Листя зверху блискуче, темно-зелене, знизу світліше, матове. Восени воно забарвлюється в помаранчево-червоні тони й довго тримається на рослині. Строки цвітіння залежать від сорту: ранні форми зацвітають на початку травня, пізні — з відставанням на два-три тижні.
Квітки великі, дзвоникоподібні, блідо-рожеві. Ягоди великі, з щільною шкіркою, добре переносять транспортування і не фарбують руки та одяг, на відміну від лісової чорниці. Смак насичений, ароматний. Плоди містять вітаміни A, C, групи B, B6, K1, органічні кислоти й антиоксиданти. У харчуванні їх традиційно використовують як підтримувальний продукт при анеміях, порушеннях обміну речовин і захворюваннях сечовидільної системи. Сушені ягоди застосовують як допоміжний засіб при функціональних розладах травлення.
Лохина поєднує харчову цінність із фізіологічною користю. Регулярне споживання ягід сприяє стабілізації рівня цукру в крові, стимулює шлункову секрецію, підтримує зір, позитивно впливає на стан судин і суглобів. Високий уміст антиоксидантів зумовлює її інтерес як культури з вираженим захисним потенціалом. Зовнішнє використання м’якоті й екстрактів застосовують для загоєння шкіри.
Рослина відносно зимостійка, але вимоглива до умов вирощування. Більшість сортів витримують звичайні зими, однак окремі форми можуть ушкоджуватися за температур нижче −20…−25 °C. Весняні заморозки зазвичай не критичні, якщо температура не опускається нижче −7 °C.
Лохина світлолюбна, хоча легке притінення допустиме. Набагато небезпечнішою є посуха, оскільки коренева система поверхнева. Надлишкове зволоження так само шкодить і швидко призводить до пригнічення рослин.
Ключовим фактором є ґрунт. Лохина росте і плодоносить лише на кислих субстратах з реакцією pH 3,5–5,0. За pH близько 5,5 врожайність знижується, а за pH 6,5–6,8 ріст практично припиняється. Надмірне закислення нижче pH 3,2 також викликає фізіологічні порушення. Оптимальні ґрунти містять не менше 8 % органічної речовини, утримують стабільну вологість і добре прогріваються. Ґрунтові води мають залягати на глибині 35–60 см.
Найкраще рослини розвиваються на ділянках, захищених від холодних вітрів. Захист із північно-західного боку кущами або деревами помітно покращує мікроклімат і загальний стан насаджень.
Достигання ягід у більшості сортів нерівномірне. Збір з одного куща триває три-чотири тижні. Комбінація сортів із різними строками достигання дозволяє отримувати врожай з кінця липня до кінця серпня.
Для посадки зазвичай готують ями розміром близько 30×30 см, заповнюючи їх сумішшю кислого торфу та ґрунту або листяного перегною у рівних частках. На важких суглинках використовують суміш торфу й піску у співвідношенні 3:1. На чистому торфі додають пісок. На бідних ґрунтах допустиме помірне внесення кісткового борошна або сульфату амонію. У більшості випадків достатньо якісного торф’яного компосту з листя дуба.
Нейтральні ґрунти обов’язково підкислюють, перемішуючи їх із кислим торфом на глибину 30–40 см. Після посадки застосовують мульчування тирсою, корою, дубовим листям або лісовим ґрунтом. Для підтримання кислотності навесні вносять сульфат амонію.
Оптимальний строк посадки — весна, до набубнявіння бруньок. Ряди орієнтують з півночі на південь. Відстань між рядами близько 1,5 м, між рослинами в ряду — 1,2–1,5 м залежно від сили росту сорту. Саджанці заглиблюють приблизно на 5 см, корені розправляють, ґрунт ущільнюють і добре поливають. За умови мульчування заглиблення не проводять. Слабкі пагони видаляють, сильні вкорочують наполовину.
За відсутності відповідної ділянки лохину успішно вирощують у великих контейнерах діаметром 80–100 см і глибиною не менше 60 см з обов’язковим дренажем. Ємності заповнюють сумішшю торфу й садового ґрунту у співвідношенні 2:1 або висаджують рослини в ізольовані ями з гідроізоляцією стінок.
Ґрунт біля кущів обробляють неглибоко, не більше 8 см. Для збереження вологи використовують мульчу шаром 10–12 см. У міжряддях іноді висівають люпин або овес для снігозатримання. Основу живлення становлять органічні добрива з доповненням мінеральних. Після посадки проводять перше підживлення, надалі — двічі за сезон, поступово збільшуючи норми до шостого року.
Перші три роки кущі не обрізують. Починаючи з четвертого року проводять формування і проріджування, видаляючи слабкі, загущені та пошкоджені пагони. Обрізку виконують рано навесні. Для сформованого куща залишають шість-вісім основних гілок різного віку. Через 15–20 років після початку плодоношення застосовують радикальне омолодження з повним відновленням куща.
