Мушмулу германську (Mespilus germanica) часто сприймають як нову екзотичну культуру або плутають із мушмулою японською (Eriobotrya japonica). Їх поєднує лише назва, тоді як з ботанічної та господарської точки зору це зовсім різні рослини. Насправді мушмула германська є однією з найдавніших плодових культур, добре відомою людині протягом кількох тисячоліть. Її культурні форми вирощували ще в античні часи, а поширення відбувалося поступово вздовж торгових шляхів від Кавказу до Центральної та Західної Європи. Саме така історія формування культури пояснює її добру адаптацію до різних умов і те, чому вона значно менш екзотична, ніж здається на перший погляд.
Батьківщиною мушмули вважають Кавказ і прилеглі регіони Північного Ірану. У цих місцях вона й сьогодні трапляється у дикому вигляді, зростаючи в підліску дубових і дубово-грабових лісів, на узліссях та відкритих галявинах. Такий природний ареал багато в чому пояснює витривалість рослини та її здатність пристосовуватися як до різних типів ґрунтів, так і до різного рівня освітлення. У природі мушмула не є вибагливою культурою і добре почувається в умовах, далеких від інтенсивного догляду.
В Україні мушмула має давню, хоча й не надто помітну історію вирощування. Значну увагу їй приділяли ще в першій половині ХХ століття під час робіт з інтродукції плодових рослин. Вона добре зарекомендувала себе в умовах Києва, Полісся та Лісостепу, а згодом почала з’являтися і в приватних садах. Сьогодні мушмулу можна зустріти не лише в ботанічних колекціях, а й на присадибних ділянках у західних, центральних і навіть східних регіонах України. Відомі дерева віком у кілька десятків років, які стабільно плодоносять без складного догляду та без помітних проблем із зимостійкістю.
Цінність мушмули полягає не лише в її витривалості. Це повноцінна плодова культура з широкими можливостями використання. Плоди містять значну кількість цукрів, органічних кислот, біологічно активних речовин і дубильних сполук. У свіжому вигляді вони спочатку мають виражену терпкість, але після проморожування або нетривалого зберігання стають м’якими, солодкуватими й дуже приємними на смак. Саме тому урожай часто не знімають одразу восени. Плоди залишаються на гілках до пізньої осені або зими, поступово темнішають, пом’якшуються і втрачають терпкість, при цьому добре тримаються на дереві й практично не обсипаються.
Мушмулу вживають свіжою, сушать, вимочують, солять, а також широко використовують для переробки. З неї готують варення, желе, мармелад, компоти, сиропи, вино та квас. Свіжі плоди і компоти мають дієтичні властивості, позитивно впливають на травлення і містять природні антибактеріальні компоненти. У народній медицині здавна використовували як плоди, так і листя, зокрема при шлунково-кишкових проблемах та для догляду за ротовою порожниною.
Окрім плодової цінності, мушмула добре проявляє себе і як декоративна та господарська рослина. Вона формує привабливу крону, має великі білі квітки й декоративне листя, добре переносить стрижку і швидко відновлюється після обрізки. Це зимостійка, посухостійка і газостійка культура, яку можна використовувати для озеленення міських і промислових територій.
За формою росту мушмула може бути як невеликим деревом, так і багатостовбурним кущем заввишки 3–6 метрів. Листя велике, еліптичне, з характерним опушенням з нижнього боку. Квітки поодинокі, білі, з’являються пізно, коли ризик весняних заморозків мінімальний. Плоди яблукоподібні, різної форми й розміру. У культурних форм вони можуть досягати 6–7 см у діаметрі. Кісточки великі і становлять помітну частину маси плода, що варто враховувати при виборі сорту.
До ґрунтів мушмула невибаглива. Вона росте як на легких піщаних, так і на більш важких лісових ґрунтах, формуючи глибоку кореневу систему з широким радіусом живлення. Існують світлолюбні культурні форми та більш тіньовитривалі лісові різновиди. Найкращі результати рослина показує на добре освітлених ділянках із достатнім зволоженням, особливо в період росту пагонів і формування плодів.
В умовах України мушмула зазвичай не підмерзає. Вегетація починається наприкінці квітня, листя розгортається у травні, а цвітіння припадає на кінець травня або початок червня. Плоди достигають восени, переважно в жовтні-листопаді. Періодичності плодоношення ця культура не має і за нормальних умов плодоносить щороку.
Сортів мушмули небагато, однак існує чимало відібраних форм із покращеними споживчими властивостями. Серед них варто відзначити ‘Велетенська‘ з крупними плодами, ‘Сладкая Драчова‘ з приємним смаком і доброю адаптивністю до різних умов, скоростиглу ‘Ноттінгемська‘, ‘Деліс де Ванн‘, що формує компактну й декоративну крону, а також ‘Королівська‘, відому стабільною та високою врожайністю. Окрему увагу привертає форма ‘Безнасінна‘ з невеликими плодами та ніжною м’якоттю, яка практично не має насінин і цікава саме з точки зору споживання.
Культурні форми мушмули розмножують переважно щепленням. Як підщепи використовують глід, айву або грушу, залежно від ґрунтових умов. Насіннєве розмноження можливе, але потребує тривалої стратифікації і застосовується рідше. При посадці на постійне місце зазвичай дотримуються схем 4×4 або 4×5 метрів.
Догляд за мушмулою нескладний. У перші роки після посадки важливі регулярні поливи. Спеціального формування рослина не потребує. У плодоносному віці достатньо періодичної обрізки раз на кілька років для підтримання приросту і стабільного врожаю.
