Інжир у приватному саду: від екзотики до реальності
Інжир, або фігове дерево, смоківниця — одна з найдавніших культурних рослин людства, яка традиційно асоціюється з жарким середземноморським кліматом, базарами Туреччини чи грецькими островами. Проте сучасні сорти і агротехнічні прийоми дозволяють успішно вирощувати цю екзотичну культуру навіть у помірному кліматі України, отримуючи стабільні врожаї солодких ароматних плодів. Інжир поступово перестає бути дивиною і стає реальною культурою для приватних садів від Криму до Полісся.
Більшість сучасних сортів інжиру мають унікальну особливість — вони дають два повноцінні врожаї за один вегетаційний сезон, що значно підвищує загальну продуктивність культури. Перший урожай зазвичай не дуже рясний за кількістю плодів, але зате плоди виростають більшими, соковитішими, часто досягають маси 80-100 грамів. Другий врожай навпаки — менший за розміром окремих плодів, але значно щедріший за кількістю, на гілках буквально обліплені десятки невеликих фіг.
У традиційному середземноморському садівництві плоди першого врожаю, що дозрівають у червні-липні, називають бребами, а плоди другого врожаю, що дозрівають пізніше у серпні-вересні, а пізні сорти навіть у жовтні — фігами. Ця подвійна назва пов’язана з різними характеристиками плодів і різними способами їх використання. Бреби часто більш водянисті і менш солодкі, краще підходять для свіжого споживання. Фіги солодші, щільніші, ідеальні для сушіння.
Скоростиглі ранні сорти інжиру мають ще одну чудову особливість — вони можуть починати плодоносити вже наступного року після садіння за дотримання всіх необхідних умов: правильної посадки, достатнього поливу, своєчасного підживлення і формування. Це виняткова швидкість для плодових культур. Інакше, якщо умови були не ідеальними або саджанець слабкий, перший повноцінний врожай чекайте через рік, що теж зовсім непогано порівняно з деревами, які плодоносять лише на 4-6-й рік.
Інжир садять досить незвично — глибоко і під кутом, а не вертикально, як більшість дерев. Саджанець розміщують під кутом близько 45 градусів, кореневу шийку заглиблюють на 10-15 сантиметрів нижче рівня ґрунту. Така посадка має практичну мету: навіть при запізнілому укритті на зиму або в особливо суворі морози може змерзнути надземна частина, але заглиблена підземна частина стовбура з сплячими бруньками зберігається живою. За один вегетаційний сезон від неї відростають нові пагони і кущ повністю відновлюється, хоч і без врожаю цього року.
Саме тому в умовах України інжир формують принципово інакше, ніж на його середземноморській батьківщині. Тут він росте високими деревами, а у нас його формують у вигляді низького розлогого багатостовбурного куща заввишки не більше 1,5-2 метрів для максимальної зручності укриття на зиму. Достатньо залишити 6–8 основних продуктивних гілок, які рівномірно розходяться від центру. Ще 1–2 можна залишити про запас на випадок пошкодження основних. Всі зайві пагони, особливо ті що ростуть всередину куща і загущують крону, регулярно вирізають під корінь. Загущення призводить до дрібних плодів і поганого їх дозрівання.
На зиму всі гілки обережно пригинають до землі якомога нижче, фіксують спеціальними металевими або дерев’яними гачками, шпильками, щоб вони не розпрямлялися. Зверху накладають товстий шар теплоізоляційного матеріалу — агроволокно, старі ковдри, солому, гілки ялини, зверху можна накрити плівкою від промокання. Товщина укриття має бути не менше 15-20 сантиметрів. Навесні укриття знімають поступово, коли мине загроза сильних морозів, зазвичай наприкінці березня або на початку квітня.
Географія вирощування інжиру в Україні досить широка. На півдні країни — в Одеській, Миколаївській, Херсонській областях, в Криму — можна успішно вирощувати практично більшість сортів, крім найпізніших, які просто не встигають дозріти до холодів. Літа там достатньо довгі і жаркі для повноцінного дозрівання двох урожаїв. На півночі, в центральних і північних областях, краще обмежитися ранніми і найшвидшими середньоранніми сортами. Середні сорти можна спробувати вирощувати лише з додатковим прогрівом ґрунту навесні, наприклад чорною плівкою, і надійним укриттям восени.
Багато ентузіастів успішно вирощують інжир у теплицях, де він почувається чудово, швидко росте і щедро плодоносить навіть у північних регіонах. У теплиці немає проблем з морозами, можна формувати рослину деревом, а не кущем, плоди достигають раніше і повніше. Єдина проблема — інжир досить сильнорослий і з часом може зайняти всю теплицю.
Критична температура для інжиру — близько мінус 15 градусів. При такому морозі без укриття надземна частина пошкоджується або гине повністю. Тому інжир укривають на зиму в усіх регіонах України, крім найтепліших прибережних районів Південного берега Криму, де морози рідко опускаються нижче мінус 10. В решті регіонів надійне укриття — обов’язкова умова успішного вирощування.
Альтернативний цікавий спосіб вирощування, який набуває популярності — контейнерна культура. Інжир можна успішно вирощувати в достатньо великих горщиках або кадках об’ємом від 30-50 літрів, формуючи компактну невисоку рослину заввишки 1-1,5 метра спеціальною обрізкою. На теплий період, з травня до жовтня, горщики можна виносити на відкрите сонячне місце у дворі, на терасу, балкон або просто виставляти біля південного вікна. З настанням холодів заносити в прохолодне світле приміщення з температурою близько +5 градусів — підвал, гараж, веранду. У квітні-травні виносити назовні. Такий спосіб гарантує 100% збереження рослини взимку і дає можливість вирощувати інжір навіть на Поліссі.
Приємна особливість інжиру — він практично не хворіє і не пошкоджується шкідниками в наших умовах. Хвороб і шкідників у нього дуже мало, на відміну від більшості плодових культур. Лише останніми роками в південних районах України почала з’являтися невідома раніше гусінь, яка вигризає отвори в плодах. Але масового поширення вона не набула і серйозної шкоди практично не завдає. Інсектициди застосовують лише у виняткових випадках при справді масовому ураженні, коли пошкоджено понад половину врожаю. Зазвичай достатньо просто збирати і знищувати окремі пошкоджені плоди.
Інжир любить сонце, тепло і помірний полив. Він посухостійкіший за більшість плодових, але в період наливу плодів потребує регулярного зволоження, інакше фіги залишаються дрібними і несолодкими. Водночас застою води не переносить — коренева система швидко загниває. Підживлюють інжир помірно: навесні азотом для росту пагонів, влітку калієм для якості плодів. Надлишок добрив, особливо азоту, викликає буйний ріст зелені на шкоду врожаю і зниження зимостійкості.
Серед популярних і перевірених сортів особливо виділяється кілька надійних варіантів для українських умов.
Неаполітанський — середньопізній сорт із рекордною серед усіх сортів врожайністю, здатний давати величезну кількість плодів за сезон. Плоди середнього і великого розміру, темно-рожеві з червонуватою м’якоттю, якщо ростуть на сонці, і жовто-рожеві з світлою м’якоттю, якщо в тіні. Вага окремих плодів до 65 грамів. Кущ компактний, не надто розлогий, добре підходить навіть для вирощування в горщиках на балконі.
Вердіно — сорт, який багато експертів називають сортом із найкращим смаком серед усіх інжирів. Плоди середнього розміру, 35–45 грамів, зелено-жовті зовні з дивовижною малиновою або червоно-рожевою соковитою м’якоттю всередині, дуже солодкі і ароматні. Середній і середньопізній термін достигання врожаїв. Можна успішно вирощувати як у відкритому ґрунті, так і в горщиках. Сорт не надто врожайний, але плоди виняткової якості.
Брунсвік — один з найстаріших і найвідоміших європейських сортів, середнього терміну достигання. Славиться одними з найбільших плодів серед усіх сортів інжиру, вага окремих досягає 100 грамів і більше — справжні гіганти. Двічі врожайний протягом сезону, невибагливий до умов, стійкий до несприятливих факторів. Завдяки цим якостям Брунсвік вирощують не тільки в приватних садах, а й у промислових насадженнях на півдні Європи.
Інжир така культура, яка може здаватися складною і екзотичною, але насправді за правильного підходу цілком доступна для вирощування в Україні. Головне — обрати підходящий для вашого регіону сорт, забезпечити надійне укриття на зиму і не боятися експериментувати.
