Хурма — одна з тих плодових культур, які проявляють себе тоді, коли основна частина саду уже готується до зими. Листя на деревах опадає, більшість плодів давно зібрано, а на гілках хурми ще тримаються яскраві помаранчеві плоди. Саме в цей період вона особливо помітна і візуально, і з відчуттям скорого завершення сезону.
Родова назва Diospyros перекладається з грецької як «божественний вогонь» і напрочуд точно описує вигляд плодів у фазі фізіологічної стиглості. Видова назва найпоширенішого виду хурми що продається в магазинах (kaki) має японське походження і означає «добірний плід». Попри зовнішню подібність до яблуні чи груші (особливо азійської), хурма є зовсім ботанічно відмінним родом з багатьма представниками і своїми біологічними особливостями.
Плоди хурми характеризуються високим вмістом легкозасвоюваних цукрів, переважно глюкози та фруктози, низькою кислотністю та значною кількістю біологічно активних сполук. Сучасні дослідження підтверджують високу концентрацію каротиноїдів, поліфенолів і мікроелементів, зокрема йоду, що робить хурму цінною культурою не лише з харчової, а й з функціональної точки зору. Для приватного саду важливо й те, що більшість сучасних сортів формують плоди з мінімальною терпкістю або повністю без неї після повного достигання.
Агрономічний прорив у вирощуванні хурми пов’язаний із залученням морозостійких видів і міжвидової гібридизації. Саме це для багатьох садівників стало першим поштовхом зацікавитися культурою глибше — не як екзотикою, а як повноцінним плодовим деревом для свого саду.
Для нашого клімату значення мають три природні види та один гібридний:
Хурма кавказька (Diospyros lotus) відзначається високою адаптивністю і зимостійкістю до -25 °C, добре переносить різні ґрунтові умови та широко використовується як підщепа, забезпечуючи сильну кореневу систему і довговічність дерев, але не має практичної плодової цінності через дуже малі плоди.
Хурма віргінська (Diospyros virginiana) є базовим видом для просування культури на північ. За даними сучасних спостережень, вона витримує морози до -27 °C і нижче, має глибоку кореневу систему і високу регенераційну здатність після підмерзання. Саме цей вид лежить в основі більшості адаптованих зимостійких сортів як ‘Мідер‘, ‘Прок‘, ‘Ерлі Голден‘, рекомендованих для приватних садів північних регіонів.
Хурма східна (Diospyros kaki) є основним джерелом крупноплідності та високих смакових якостей і залишається найпоширенішим у світі видом хурми. Саме вона формує більшість плодів, які ми бачимо в торговельних мережах. Під назвами «шарон», «персімон», «корольок», «биче серце» зазвичай продаються різні сорти (як ‘Хачія’) або товарні групи хурми східної, що відрізняються за наявністю терпкості, кольором м’якоті та способом достигання. «Шарон» — це, як правило, безнасінні або майже безнасінні нетерпкі форми, отримані на основі японських сортів типу ‘Тріумф’, які можна споживати твердими. «Корольок» — не окремий сорт, а плоди запилених сортів хурми східної, у яких м’якоть після запилення стає темнішою, солодшою і втрачає терпкість ще до повного розм’якшення.
У чистому вигляді хурма східна залишається досить вимогливою до тепла і в умовах України стабільно росте та плодоносить переважно на крайньому півдні та в Закарпатті. Проте саме її участь у міжвидових гібридах дозволила значно розширити ареал культури, поєднавши великі, смачні плоди з підвищеною зимостійкістю, необхідною для умов центральних і північніших регіонів.Найперспективнішим напрямом сучасної селекції є гібриди хурми східної та хурми вірджинської. Вони поєднують доволі великі плоди, знижену терпкість і покращену текстуру м’якоті зі вищою зимостійкістю і витривалістю. Саме до цієї групи належать найпопулярніші для вирощування сорти ‘Божий дар‘, ‘Дар Софіївки‘, ‘Соснівська‘, ‘Чучупака‘ — вони показують добру адаптацію до наших умов, стабільне цвітіння і менший ризик втрати врожаю після суворих зим.
Хурма є світлолюбною культурою і потребує максимально відкритих, захищених від холодних вітрів ділянок. Найкращі результати отримують на глибоких, добре дренованих суглинках із нейтральною або слабокислою реакцією ґрунту. Сучасні дослідження підтверджують чутливість культури до перезволоження кореневої зони, тому застій води є критичнішим фактором, ніж короткочасна посуха.
Плодоношення хурми тісно пов’язане з типом цвітіння і наявністю запилення. Навіть у сортів із партенокарпічною здатністю перехресне запилення підвищує масу плодів і вирівняність урожаю. Для приватного саду це означає доцільність висаджування кількох сумісних сортів або використання форм, здатних утворювати чоловічі квітки.
Формування крони проводять з урахуванням високої світлової потреби культури. Розріджена структура, контроль сили росту і регулярне оновлення плодової деревини безпосередньо впливають на утримання зав’язі. За сучасними рекомендаціями, помірна омолоджувальна обрізка з інтервалом у кілька років знижує періодичність плодоношення і стабілізує врожайність.
За грамотного добору сорту, підщепи та місця посадки хурма в умовах приватного саду перестає бути експериментальною культурою. Вона формується як надійне плодовe дерево зі гарним ростом, передбачуваною зимостійкістю, високою врожайністю. Хурма майже не уражується хворобами й шкідниками і не потребує складних захисних заходів. Окрім харчової цінності, дерево дуже декоративне, з великим насиченим листям і акуратною кроною що гармонійно вписується в структуру плодового саду.
Поєднання сучасних адаптованих сортів і поступового пом’якшення клімату дало змогу хурмі пройти шлях від південної екзотики до популярної плодової культури що займає своє місце в наших садах.
