Смородину часто вирішують садити просто тому, що «так треба» — бо вона знайома з дитинства, бо росла майже в кожному дворі у бабусі чи сусідів, бо це така собі садова класика, без якої начебто й сад не сад. Але саме через цю звичність і розповсюдженість культуру нерідко недооцінюють, ставляться до неї як до чогось другорядного. А дарма. Сучасна смородина — це вже зовсім не та дрібна кисла ягода, яку наші бабусі збирали відрами виключно для компоту чи перетирали з цукром на зиму. Це дуже цінна ягідна рослина, яка за правильного вибору сорту дає щедрий стабільний урожай великих, соковитих, справді смачних ягід і не створює жодних серйозних проблем у догляді навіть у початківців.
Смородина зручна насамперед тим, як швидко вона починає віддавати врожай. Уже на другий рік після посадки молоді кущі дають перші ягоди — звичайно, ще невеликий урожай, символічний, але вже можна скуштувати і зрозуміти, що виросло. А на четвертий–п’ятий рік рослини виходять на повноцінний великий урожай, коли з одного дорослого куща можна зібрати 4–6 кілограмів ягід, а в особливо сприятливі роки і більше. Рослина швидко показує результат своєї роботи і не змушує довго чекати, як це буває з деревами, що плодоносять лише на 5–7-й рік.
Ключову, можна сказати визначальну роль відіграє саме сорт. Саме він визначає, якими будуть ягоди — дрібними, з горошину, чи великими, як великі вишні, кислими до оскоми чи солодкими десертними, зручними для збору в довгих китицях або такими, що осипаються й потребують щоденного обходу. Різниця між старими сортами і сучасними селекційними досягненнями просто величезна — це фактично дві різні культури.
Серед сучасних найсолодших сортів чорної смородини особливо виділяється український сорт Чорний десерт, створений вітчизняними селекціонерами спеціально для свіжого споживання. У цьому сорті основний акцент зроблено саме на смаку. Ягоди значно солодші, ніж у старих традиційних сортів типу Білоруської солодкої чи Голубки, з виразним насиченим ароматом і без тієї різкої кислинки та терпкості, через яку смородину десятиліттями сприймали виключно як ягоду для переробки, а не для їжі прямо з куща.
Чорний десерт чудово підходить для споживання свіжим, прямо в саду. Ягоди при повній стиглості мають м’який, гармонійний, приємний смак і зовсім не потребують доморожування, додавання цукру або інших прийомів, щоб зменшити кислотність і зробити їх їстівними. Грона сформовані рівно і довгі, ягоди визрівають дружно, практично одночасно, що дуже зручно як для разового збору, так і для домашнього використання без необхідності щодня обривати по кілька ягідок.
Розмір ягід теж вражає — середня маса 1,5–2 грами, що для смородини дуже багато. Для порівняння, старі сорти давали ягоди по 0,5–0,7 грама. Шкірка міцна, але не груба, ягоди не лопаються при зборі і добре транспортуються. Аромат інтенсивний, справжній смородиновий, який відчувається навіть на відстані від куща.
Кущі Чорного десерту ростуть компактно, без надмірного загущення, що полегшує догляд і збір врожаю. Вони добре реагують на звичайну санітарну та омолоджуючу обрізку і не потребують якогось складного формування з заплутаними схемами. Рослина не вимагає постійного втручання і щоденної уваги, але чітко і вдячно реагує на базовий догляд — своєчасний полив у посушливі періоди, весняне підживлення азотом для росту пагонів, літнє калієм для якості ягід та осіннє органікою для підготовки до зими. А також на своєчасне видалення старих, понад 4–5 років, гілок, які вже втратили продуктивність.
Смородина цінна не лише своїми ягодами, хоч вони, звичайно, головне. Її ароматні бруньки здавна використовують для настоювання різних напоїв, зокрема домашніх наливок і лікерів, а також для ароматизації чаїв і трав’яних зборів. Навіть одна гілочка з бруньками, додана до чайника, надає напою неповторного аромату. Молоде листя широко застосовують у консервації, при засолюванні огірків і помідорів, квашенні капусти, де воно додає характерний приємний смородиновий аромат і діє як природний консервант завдяки вмісту фітонцидів. Що стосується переробки самих ягід, то смородина залишається однією з найзручніших і найвдячніших культур. Вона чудово підходить для заморожування без жодної втрати аромату і вітамінів, з неї виходять густі ароматні варення, джеми, соки, желе завдяки високому вмісту пектину, пастила, мармелад.
За вмістом вітаміну С смородина — один з абсолютних лідерів серед ягід, поступається хіба що шипшині. У 100 грамах ягід міститься до 200 мг аскорбінової кислоти, що в кілька разів перевищує добову потребу людини. Також присутні вітаміни групи В, РР, провітамін А, калій, залізо, магній, пектини, антоціани — природні антиоксиданти. Регулярне вживання смородини зміцнює імунітет, покращує стан судин, підтримує зір, допомагає при анемії.
Смородина загалом невибаглива до умов вирощування і може рости практично на будь-яких ґрунтах, окрім зовсім піщаних і заболочених. Але найкраще, звичайно, почувається на відкритих, добре освітлених сонцем місцях із родючим, помірно вологим суглинистим або супіщаним ґрунтом з нейтральною реакцією. Вона дуже любить вологу, особливо в критичні періоди — під час активного росту молодих пагонів навесні і в період наливу ягід у червні. За нестачі води ягоди помітно дрібнішають, стають більш кислими, а кущ слабше закладає квіткові бруньки і врожай на наступний рік буде гіршим. Водночас застою води смородина категорично не переносить — коренева система починає задихатися, з’являються кореневі гнилі. Тому дуже важлива нормальна структура ґрунту, його пухкість і хороше природне дренування.
Обрізка — один із найважливіших моментів догляду, який багато початківців ігнорують, а дарма. Основний урожай формується на однорічних пагонах, що виросли минулого року, та на молодих 2–3-річних гілках. Старі гілки, яким більше 4–5 років, поступово втрачають продуктивність, ягід на них стає менше, вони дрібнішають, грона коротшають. Тому їх треба регулярно, щороку видаляти, замінюючи молодими. За правильної обрізки кущ залишається компактним, добре освітленим, врожайним багато років, до 15–20, і не вироджується в загущений клубок гілок з дрібними кислими ягодами десь на периферії.
Ще одна важлива перевага сучасних сортів типу Чорного десерту — відносна стійкість до основних хвороб і шкідників. Сорт має хороший імунітет до борошнистої роси — головного лиха старих сортів, стійкий до антракнозу та іржі. За нормального агрофону, тобто при дотриманні базових правил догляду, смородина рідко потребує хімічних обробок фунгіцидами та інсектицидами, що особливо важливо для приватних садів, де ягоди часто споживають свіжими і хочеться уникнути зайвої хімії.
Садити смородину найкраще восени, у вересні-жовтні, за 3–4 тижні до морозів. Осіння посадка дає кращу приживлюваність. Між кущами залишають 1,5–2 метри — смородина любить простір і погано реагує на загущення. Посадкову яму копають 40 на 40 на 40 см, заправляють перегноєм, компостом, додають суперфосфат і сульфат калію. Після посадки обов’язково обрізають усі пагони, залишаючи 3–4 бруньки від землі. Це здається радикально, але стимулює розвиток потужної кореневої системи і формування багатостовбурного куща.
За правильного вибору сорту і створення базових умов — сонячне місце, родючий ґрунт, своєчасний полив, щорічна обрізка — смородина стає культурою, яка стабільно плодоносить десятиліттями, не створює зайвих клопотів і дає ягоди, які хочеться їсти не лише у варенні чи компоті, а й просто так, свіжими, прямо з куща, насолоджуючись їхнім справжнім смаком.
