Полуниця садова: знайома незнайомка

Опубліковано в журналі: Любимая Дача №7 2009

Усі ми з нетерпінням чекаємо перших весняних ягід. Але мало хто знає, що улюблена нами «полуниця» насправді є садовою великоплідною суницею. Справжня полуниця (Fragaria elatior) — це дводомна рослина з дрібними темно-фіолетовими ягодами й сильним мускатним ароматом, яка в культурі майже не трапляється.

Рід Fragaria: хто є хто

Суниця належить до роду Fragaria родини розових. За сучасними ботанічними даними рід налічує близько 24 видів (за різними джерелами оцінки коливаються від 20 до 50, залежно від того, як класифікують перехідні форми), об’єднаних у кілька географічних груп. Практичну цінність із них мають лише кілька:

• Суниця лісова (Fr. vesca) — дрібні ягоди округлої чи видовжено-конічної форми, червоного або білого забарвлення, ароматні й смачні. Відомо 5 різновидів, один із них ремонтантний; трапляється по луках і узліссях.
• Полуниця (Fr. elatior) — дводомна рослина (є екземпляри з чоловічими й окремо з жіночими квітками). Ягоди дрібні, видовжено-конічні, темно-фіолетові, з сильним мускатним ароматом. У дикому вигляді трапляється в лісах по всій Європі.
• Суниця віргінська (Fr. virginiana) — рослина з великими м’якими листками. Ягоди напівкулясті, багряно-червоні, з шийкою. Поширена в Північній Америці.
• Суниця чилійська (Fr. chiloensis) — зі шкірястими листками. Ягоди великі, напівкулясті чи овальні, світло-червоні, без шийки. Трапляється в Південній Америці.

Саме від двох останніх видів походять сучасні сорти садової великоплідної суниці (Fr. × ananassa).

Є в полуниці і гібрид, отриманий селекціонеркою Т. С. Кантор у зональному НДІ схрещуванням полуниці з клубникою, — земклуніка. Вона поєднала високі смакові якості та витривалість клубники з урожайністю полуниці. Ягоди в неї більші, ніж у полуниці, видовженої чи овально-видовженої форми, щільні, червоні або темно-червоні з фіолетовим відтінком і мускатним ароматом, середньою масою 7–10 г (максимально — 15–30 г).

Коротка історія одомашнення

Перші письмові згадки про суницю трапляються в літописах давніх часів — про неї писали Колумелла, Верґілій, Катон, Гіппократ та інші, щоправда, йшлося про дикорослі форми; її насіння знайшли під час розкопок поселень епохи кам’яного віку у Швейцарії. Давні греки й римляни знали суницю як дику лікарську рослину. У ХІІІ ст. про неї згадує лікар Мірепсус, а перше зображення рослини відтворене в Майнцському гербарії 1484 року, де суницю описано саме як лікарську рослину. У часи середньовіччя в культурі її ще не було.

Як культурну рослину суницю почали вирощувати у Франції з першої половини XIV ст. У 1368 році в саду короля Карла V вже росло 1200 кущів дикої лісової суниці. Поступово її стали культивувати в інших французьких садах; плоди подавали до столу як ласощі, вживаючи з цукром і вином — ягоди на той час були завбільшки з лісовий горіх, червоні або білі. Йшлося, звісно, ще про суницю лісову.

Справжній розвиток культури в Європі почався тоді, коли французький морський офіцер А. Ф. Фрезьє 1714 року привіз до Франції з Чилі кілька дикорослих рослин із більшими плодами, ніж у відомих на той час європейських форм, — пізніше цю суницю назвали чилійською. У 1764 році у Франції ботанік Антуан Нікола Дюшен, схрестивши чилійську суницю з віргінською, отримав гібридну форму з ароматом ананаса — саме цей гібрид, названий Fragaria × ananassa, і став прабатьком усіх сучасних сортів садової великоплідної суниці.

Промислова культура суниці в Україні (Київська, Харківська губернії та інші) налічує близько 150 років.

Біологічні та морфологічні особливості

Суниця належить до багаторічних вічнозелених рослин. За будовою надземної частини це трав’яниста рослина, а багаторічна підземна частина зближує її з ягідними кущами.

На початку весни зелені листки, що збереглися переважно під снігом, починають асимілювати вже за температури +2…+3°C. Коли вона підвищується до +5…+7°C, відростають нові листочки; живуть вони 60–80 днів і відмирають улітку та восени.

Кущ суниці не має центрального стебла — нові прирости утворюються з бічних пазушних бруньок верхньої частини стебел, які являють собою вкорочені пагони-ріжки. Стебла-ріжки, своєю чергою, теж розгалужуються, формуючи кущ. На кожному ріжку наприкінці вегетації закладається верхівкова генеративна брунька. Щорічний приріст стебла не перевищує 2 см; у дорослих рослин сформовані стебла мають довжину до 10 см. Ріжки можуть мати 1–2 бічних розгалуження. Кущ суниці залежно від сорту й умов вирощування формує 6–25 ріжків і більше.

Підземна частина кореневої системи — коротке розгалужене кореневище (підземне стебло) і мичкуваті корені. На кореневищі є сплячі бруньки, з яких за сприятливих умов тепла, вологи й живлення проростають нові надземні органи, а в їх основі формується нова коренева система з більш поверхневим розміщенням — так відновлюються надземні органи, що загинули від підмерзання чи механічних пошкоджень.

Коренева система в основному розташована на глибині до 30 см, і лише окремі корені проникають до 100–120 см. Ростуть корені впродовж усього вегетаційного періоду, найінтенсивніше — навесні, уповільнюючись улітку та восени.

Розрізняють основні й додаткові корені. Основні починають розвиватися ще під час укорінення на сланких пагонах дочірніх рослин — це найсильніший корінь нової рослини. З часом, у 2–4-річних рослин, такі корені відмирають разом із коліном колишнього сланкого пагона. Одночасно з відмиранням нижньої частини кореневища на молодшій його частині утворюються додаткові корені з основи приростів стебла. Нестача вологи призводить до їх усихання, а в рослин 3–4-річного віку починає відмирати й частина основних коренів. Тому найвищі врожаї коренева система забезпечує 1–3-річним рослинам.

З нижніх бруньок стебла відростають сланкі пагони (вусики). Ще під час цвітіння з пазух весняних листків починають відростати шнуроподібні стебла, що стеляться поверхнею ґрунту; масове їх утворення й ріст припадають на другу половину вегетації. Кожен вусик має «коліна» — на парних (2, 4, 6 і т. д.) утворюються молоді рослини, що вкорінюються. Такі розетки використовують на розсаду, особливо ті, що вкорінюються ближче до материнської рослини. Залежно від сорту, погодних умов, режиму живлення й вологості ґрунту одна маточна рослина може утворити 15–20 вусиків і більше, на яких укорінюється понад 60–80 розеток — це враховують під час вирощування розсади в маточниках.

Рослини земклуніки утворюють багато вусиків, довжина сланкого пагона може сягати 2 м (сорт Рапорт), приживаність розеток висока. Ці біологічні особливості дозволяють вирощувати її за типом «суничного лугу», або так званого килимового насадження.

Цвітіння та формування ягід

Сорти суниці здебільшого самозапильні, однак за перехресного запилення в них покращується зав’язування ягід, підвищується якість і збільшується їх кількість. Тому в умовах присадибного садівництва варто вирощувати кілька сортів різного строку достигання. В умовах України, переважно на Поліссі й у Лісостепу, суниця достигає в основному через 28–30 днів після початку вегетації, а після підростання квітконосів — через 14–16 днів. Тривалість цвітіння одного куща — 20–25 днів, а однієї квітки в суцвітті — 5–8 днів. Від початку цвітіння до початку достигання ягід минає 20–26 днів. У суцвітті спочатку з’являється квітка першого порядку, потім — другого, третього і т. д.; у такій самій послідовності й достигають ягоди. Перші плоди завжди найбільші, наступні — дрібніші, а наприкінці збору, як правило, зовсім дрібні.

За строками достигання сорти поділяють на надранні, середньоранні, середньопізні та пізньостиглі. Залежно від різних чинників — і природних, і технологічних — достигання ягід навіть у межах одного сорту може тривати від 17 до 25 днів і довше. В умовах України ягоди ранніх сортів починають достигати з другої половини травня, плодоношення триває впродовж червня, а в окремі роки й довше; основна маса середньо- та пізньостиглих сортів плодоносить у червні, а збір ягід може закінчуватися в липні.

Величина ягід залежить не лише від сорту, а й від умов вирощування та віку плодоносної рослини: якщо рослини не забезпечені достатньою кількістю вологи та поживних речовин, уражені хворобами чи пошкоджені шкідниками, навіть у великоплідних сортів ягоди мельчають.

Підготовка ґрунту

Готуючи ділянку, потрібно пересвідчитися у відсутності в ґрунті личинок травневого хруща й дротяника. Якщо цих шкідників виявлено, як попередник суниці на такій ділянці висівають алкалоїдний люпин, зелену масу якого у фазі зелених бобів заорюють у ґрунт — живлячись нею, значна частина личинок гине від отруєння.

Підготовка ґрунту передбачає повне знищення бур’янів, внесення добрив, вирівнювання й розпушування верхнього шару, оранку (перекопування) на глибину 20–25 см.

Догляд за насадженнями

Систематичний обробіток очищує ґрунт від бур’янів, покращує його аерацію, краще зберігає ґрунтову вологу — недарма кажуть, що два розпушування прирівнюються за збереженням вологи до одного поливу. Під час обробітку знищується ґрунтова кірка, завдяки чому між ґрунтом і атмосферою відбувається постійний газообмін, що сприяє доброму розвитку кореневої системи.

Одразу після посадки ґрунт у міжряддях розпушують на глибину 6–8 см, наступні розпушування можна проводити на меншу глибину — 4–6 см, а востаннє, пізно восени, міжряддя бажано обробити на глибину 8–10 см. За період вегетації проводять від 7 до 10 міжрядних обробітків разом із прополюванням бур’янів у рядах.

Кущова чи стрічкова система формування

Після посадки основну увагу звертають на формування добре виповнених смуг шириною в основі ряду 20 см, або формують насадження лише з розсадних рослин. Формуючи насадження смугами, перші 2–3 дочірні рослини залишають укорінюватися на вусиках — як у напрямку ряду, так і в бік міжрядь на відстані до 10 см від материнських, решту розеток видаляють. За ширини міжрядь 90 см, поки сланкі пагони ще не відростають, обробляють смугу шириною 70 см; коли починають укорінюватися дочірні рослини, смугу для обробітку зменшують до 50 см, а з масовим укоріненням — до 30–40 см.

Продуктивність насаджень за кущового й смугового формування здебільшого однакова, якщо повністю дотримуватися технології. Проте за кущового способу ягоди помітно більші — так добре вирощувати всі сорти, але доцільніше — ранні дрібноплідні. Щоб створити на грядці кущову форму, впродовж вегетації сланкі пагони потрібно видаляти щонайменше тричі, особливо під час їх масового відростання.

На перезволожених ґрунтах суницю вирощують на грядах, підвищених місцях або на гребенях, де формують суцільну плодоносну смугу шириною в один метр, а з обох боків такої гряди викопують канавки шириною 30–40 см для відведення зайвої води — вони ж слугують доріжками для пересування під час догляду. На кожній такій гряді за пропонованою схемою посадки вирощують по два ряди суниці, які потім згущуються дочірніми рослинами. Такі насадження зазвичай використовують на плодоношення один рік, у виняткових випадках — два. Після першого року плодоношення при дворічному використанні насадження проріджують, видаляючи всі зайві молоді розетки.

Удобрення

Засвоєння поживних речовин залежить від біологічних особливостей сорту, забезпечення рослин водою, реакції ґрунтового розчину, його поживного режиму тощо. Потреба рослин в окремих елементах живлення змінюється впродовж вегетаційного періоду: молоді рослини найбільше потребують поживних речовин у фазі посиленого росту вегетативних органів, а плодоносні — під час формування врожаю. Однак і після закінчення інтенсивного вегетативного росту та збирання врожаю рослини продовжують активно поглинати поживні речовини у зв’язку з пізньолітнім і осіннім ростом кореневої системи, формуванням квіткових бруньок для врожаю наступного року та накопиченням запасних речовин.

Азотне добриво сприяє збільшенню середньої маси ягід на 6–8%, однак надлишкове живлення негативно впливає на ріст і розвиток суниці: рослини запізнюються із зав’язуванням ягід, через що ранні сорти плодоносять пізніше, втрачаючи головну свою перевагу — ранньостиглість; інтенсивно ростуть сланкі пагони й розетки, унаслідок чого врожай знижується, а надлишок азотних добрив може призвести до накопичення нітратів у ягодах.

На поживний режим впливають і мікродобрива, які в комплексі з основними мінеральними повністю забезпечують потреби рослин в елементах живлення; їх нестача призводить до фізіологічних порушень, що проявляються різними захворюваннями й негативно впливають на ріст та урожайність.

Насадження підживлюють і органічними добривами, з яких найефективніший — перепрілий гній (перегній) або добре перепрілі торфо-гнойові компости, у кількості 15–25 кг на 10 м² залежно від родючості ґрунту, природно-кліматичної зони, стану рослин і якості добрив. Перепрілий гній, компости та фосфорно-калійні мінеральні добрива вносять восени під глибоке розпушування ґрунту або рано навесні; азотними добривами підживлюють суниці рано навесні, перед першим розпушуванням ґрунту.

Скошування листя

На відміну від усіх інших листопадних рослин, листя суниці не опадає в якийсь певний час року — впродовж вегетаційного періоду на ній постійно формуються й відростають нові листки й відмирають старі.

Щоб стимулювати ріст молодих листків і частково звільнити рослини від інфекції хвороб і заселення шкідниками, після закінчення збору врожаю листя скошують. Варто пам’ятати: за раннього скошування, коли ще не завершився відтік пластичних речовин зі старих листків у стебла, рослини ослаблюються, що може негативно вплинути на їх перезимівлю та продуктивність наступного року. Запізніле скошування призводить до поганої диференціації бруньок, яка відбувається з другої половини серпня й у вересні. Найкращий строк скошування — через 18–20 днів після закінчення збирання врожаю; за порушення строків урожай може знизитися. Водночас не всі сорти позитивно реагують на цей захід і не дають приросту врожаю.

Харчова та лікувальна цінність

Серед ягідних культур суниці належить особливе місце завдяки високим смаковим і поживним якостям плодів та ранньому строку достигання (друга половина травня — початок червня). Ягоди відновлюють в організмі нестачу вітамінів, органічних кислот і корисних мінеральних солей.

Залежно від місця вирощування, погодних умов року, сорту, культури обробітку ґрунту й догляду за рослинами в ягодах міститься 50–120 мг/100 г вітаміну С (аскорбінової кислоти), 350–750 мг/100 г P-активних речовин, невелика кількість вітамінів групи В, Е, РР, К. У 100 г свіжих ягід у середньому міститься 126 мг калію, 85 — фосфору, 41 — кальцію, 28 — натрію, 22 — магнію, 13 — заліза, 8 мг йоду. Ягоди багаті на цукри (4,5–13%, майже половина з яких глюкоза), містять органічні кислоти (0,5–3,8%), пектин (0,8–1,1%) та інші цінні речовини.

Солі калію, наявні в плодах суниці, стимулюють серцеві скорочення, сприяючи посиленню кровообігу й покращенню функціональної здатності серцевого м’яза. За захворювань нирок особливого значення набувають харчові продукти з низьким умістом кухонної солі та азотистих речовин — ці властивості притаманні суниці у свіжому й замороженому вигляді. Багаті на калій і глюкозу свіжі ягоди корисні хворим із хронічним ураженням нирок. При гастритах варто дотримуватися дієти з уведенням розбавлених соків солодких сортів суниці.

Це загальна інформація про традиційне застосування ягід у харчуванні; за наявності конкретних захворювань варто порадитися з лікарем.

Ремонтантні сорти та сорти нейтрального дня

Крім звичайних сортів, що поділяються за строками достигання на надранні, ранні, ранньосередні, середні, середньопізні та пізні, існують ремонтантні, напівремонтантні сорти й сорти нейтрального дня.

Ремонтантна суниця буває двох типів — дрібноплідна й великоплідна. У дрібноплідної ягоди червоного або жовтуватого кольору, крупніші, ніж у лісової, ароматні, бувають із вусиками і без них. У ремонтантної суниці суцвіття формуються за найбільшої (16–17 годин) довжини дня й високої температури, тоді як у звичайної — за короткого дня (10–12 годин) і, відповідно, нижчої температури. На кожному ріжку в неї закладається у 15–20 разів більше суцвіть, ніж у звичайної; ремонтантні сорти відзначаються інтенсивнішим ростом вегетативних органів, утворюють більше ріжків і мають більшу площу листкової поверхні.

Перший урожай ремонтантна суниця дає наприкінці червня (10–30% урожаю), другий — у серпні-вересні (70–90%). Оскільки перший урожай збігається з масовим достиганням звичайних сортів, доцільніше видалити в травні всі квітконоси першого плодоношення. На відміну від звичайної суниці, ремонтантна може плодоносити і на розетці вусів — це використовують при шпалерній культурі: вусики, що відростають у липні, не видаляють, а піднімають на шпалеру, розетки на них дають по 1–2 квітконоси, на яких у вересні достигають ягоди.

Напівремонтантні сорти дають урожай залежно від умов сезону (наприклад, спекотне й сухе літо). Сорти нейтрального дня не реагують на довжину дня й температуру, тому здатні плодоносити з літа й до самих заморозків.

Сучасні сорти, які варто обрати

Замість застарілого каталогу західноєвропейських сортів кінця 1990-х — 2000-х років, які поступово виходять з обігу, варто звернути увагу на актуальні італійські сорти селекційного центру CIV (Consorzio Italiano Vivaisti), які сьогодні активно вирощують і в Україні:

Мурано (Murano) — сорт нейтрального дня, виведений італійськими селекціонерами Мікеланджело Лейсі та Алессіо Мартінеллі 2004 року схрещуванням номерних форм R6R1-26 і A030-12, запатентований 2012-го. Кущ компактний, прямостоячий, заввишки до 30 см і діаметром 45–50 см, вусів утворює небагато (2–3), але вони життєздатні й добре укорінюються. Квітки великі, самозапильні; від початку цвітіння до достигання минає близько місяця. Ягоди яскраво-червоні, дуже солодкі й ароматні, з відмінним балансом цукру та кислоти. Сорт стійкий до кореневих гнилей, деяких видів плямистості листя, фітофторозу, добре переносить як морози, так і спеку — підходить і для відкритого ґрунту, і для тепличного вирощування.

Клодія (Clodia) — італійський середньоранній сорт, який віддає врожай дружно з початку червня впродовж 3–4 тижнів. Квітконоси міцні, підіймаються над листям, тому ягоди залишаються чистими і їх зручно збирати. Ягоди великі й вирівняні, середньою масою 35–45 г, правильної конічної форми, насичено темно-червоного кольору, який зберігається протягом усього сезону. М’якоть щільна, соковита й ніжна, смак десертний, добре збалансований, з легкою кислинкою і вираженим суничним ароматом.

Ліча (Lycia CIVNB557) — новий високопродуктивний середньоранній сорт від того самого селекційного центру CIV, придатний для континентального клімату (за строком достигання розташований між сортами Клері й Апріка). Рослина середньої сили росту, потужна, з прямостоячим листям; квітки на рівні листя або трохи вище. Ягоди великі, видовжено-конічної форми, яскраво-червоні, щільні, не змінюють колір під час зберігання, середньою масою 35–40 г при середній урожайності 800–900 г з куща — з приємним суничним смаком і ароматом, гарною транспортабельністю. Підходить для вирощування у відкритому ґрунті, у теплиці й на субстраті.

Земклуніка

Наразі вирощують такі сорти земклуники: Діана, Клубнична, Мускатна Бирюлівська, Надія Загор’я, Пенелопа, Раїса, Рапорт, Цукат Мускатний. Сорти земклуники стійкі до борошнистої роси й сірої гнилі, але не стійкі до нематод і суничного кліща. Ягоди достигають на 3–7 днів пізніше, ніж у ранніх сортів суниці, а сам період плодоношення короткий — 10–12 днів.