Слива, як і інші плодові породи, займає дуже важливе місце у наших садах. Але якщо інші породи трапляються і в дикому вигляді, то слива мешкає тільки в культурі. Звідси й назва культури – слива домашня (Prunus domestica), а з’явилася вона, на думку вчених у результаті схрещування аличі з терном.
Вирощують дерева сливи щепленими найчастіше на аличі, і такі дерева мають добре розвинену кореневу систему, досить легко пристосовуються до будь-яких ґрунтів від сірих лісових до чорноземів. У південних областях України без поливу, слива на аличі почувається менш впевнено і її краще прищеплювати на посухостійкий абрикос.
Завдяки високій екологічній пластичності роду, слива поширена досить широко і зустрічається в помірних зонах як північної, так і південної півкуль.
Дерево сливи вологолюбиве, віддає перевагу родючим ґрунтам легкого та середнього механічного складу, ґрунтово-кліматичні умови всієї території України є придатними для її вирощування.
Висока пристосованість обумовлена феноменом, який у біології називають поліплоїдією. Приміром різка зміна умов існування виду призводить до утворення поліплоїдів, тобто, генотипів, у яких стосовно вихідного виду відбувається кратне збільшення числа хромосом. Подвійний набір генів сприяє появі у потомстві нових ознак, розширюючи цим адаптивний потенціал популяції.
Така генетична нестабільність сливи є постійним предметом дискусій вчених, коли йдеться про класифікацію цієї породи. Єдиної думки про кількість видів в роді Слива (Prunus L.) у літературі немає. Їх налічують від 30 до 40 і більше, а процеси її формоутворення продовжуються і нині.
Відповідно до прийнятої класифікації сучасний сортимент сливи має такі види: Слива домашня, Слива колюча (терн) та Слива китайська (японська). Остання має три різновиди-маньчжурський, уссурійський і абрикосовий. Відома ще слива північноамериканська, проте з її підвидів практичне значення має лише чорна канадська.
Звичайно найбільше значення має домашня слива, яка має чотири підвиди: угорки, ренклоди терносливи і мірабелі.
Угорки.
Сорти даної групи мають темнозабарвлені подовжені плоди з щільною солодкою м’якоттю, що легко піддається сушінню (з отриманням чорносливу).
Ренклоди.
Сорти цієї групи відносяться до десертних і мають кулясту форму плодів, як правило, зеленого або жовтого кольору, з солодкою та соковитою м’якоттю.
Яєчні сливи сортів цієї групи мають, переважно, великі яйцеподібні плоди жовтого чи червоного кольору.
Терносливи.
Сорти цієї групи високозимостійкі, з дрібними, твердими, терпко-кислими плодами, використовувані, переважно, для приготування варень, джемів, мармеладу.
Мірабелі.
Сорти цієї групи за розмірами, формою та забарвленням плодів близькі до аличі.
Як правило, невисоке, зручне для догляду дерево з кулястою, розлогою кроною. Листя довгасте, а пагони гладкі.
Цвіте рясно і виглядає в цей час дуже гарно. Квітки розпускаються рано і дружно, раніше листя або одночасно з ними. Із кожної бруньки з’являється по 3 квітки.
Плоди, частіше кулясті, дуже великі, окремі до 100 г і більше. За фарбуванням вони бувають від лимонного, як у сорту Шіро до бордового (Озарк Прем’єр). Порівняно із звичайною сливою вони більш соковиті, волокнисті, мають легкий приємний аромат.
У плодоношення слива китайська вступає дуже рано, на 2–3-й рік після посадки.
Після схрещування сливи китайської з аличею, була отримана так звана гібридна (крупноплідна) алича.
Важливим фактором для її культивування є і той факт, що дозрівання її плодів відбувається раніше за ранні сорти сливи. В умовах Києва плоди дозрівають у середині липня.
До гібридної аличі можна віднести і сорт Глобус. У його генотипі є «кров» абрикоси, яка принесла дуже цікавий смак. Глобус був отриманий в результаті складного схрещування аличі сорту Обільная х Гібрид 2 (алича культурна червона х абрикос).
Плоди дуже великі, овальні. Шкірка червоно-фіолетова з численними білими точками та восковим нальотом середньої густоти. М’якуш жовтий, щільний, солодкий з невеликою кислотою, відмінного смаку. Кісточка невелика, що відокремлюється. Плоди транспортабельні, хороші для вживання у свіжому вигляді та різних видів консервації (соки з м’якоттю, компоти, варення). Дозрівають плоди у середні терміни – на початку серпня.
Генетична гнучкість сливи настільки висока, що, крім міжвидових гібридів, вона здатна схрещуватися навіть з іншими породами, утворюючи при цьому міжродові гібриди.
Гібрид сливи з персиком має дуже специфічний смак. Однак не йдеться про нектарин, який помилково відносять до таких гібридів. У гібрида сливи з персиком плоди на вигляд і смак більше схожі на сливу з незвичайним персиковим ароматом, а листя більше нагадує листя персика. Що стосується нектарину, він належить до однієї з груп не опушених персиків і має типово персиковий смак.
Поповнюється сучасний сортимент персика та новими сортами з червоною м’якоттю, які, як показали останні дослідження, походять від схрещування персика зі сливою китайською.
У іншого міжродового гібрида – чорного абрикоса, навпаки плоди на вигляд і смак схожі на абрикос звичайний, а листя нагадує листя аличі.
Цей рідкісний вид абрикосу є спонтанним гібридом між абрикосом звичайним та аличею. У культурі зустрічається у країнах Середньої Азії, Закавказзя, а також країнах Західної Європи та США.
За більшістю своїх морфологічних та біологічних особливостей абрикос чорний займає проміжне положення між батьківськими видами. Плід у нього трохи дрібніший, ніж у абрикоса, опушений, з абрикосовим ароматом.
Смак плодів дуже специфічний, ближче до абрикосу, з пікантною кислинкою, тому продукти переробки, такі як варення, джеми, компоти, перевершують за смаком аналоги звичайного абрикосу.
Чорний абрикос перевершує абрикос звичайний і за стійкістю до хвороб (моніліозу, клястероспоріозу, цитоспорозу), і за зимостійкістю, особливо за стійкістю до холодів у кінці зими.
З декоративної точки зору найефективнішою представницею роду Сливи є Слива Пісарда, або червонолиста алича, яка вперше була привезена до Європи з Ірану ботаніком Пісардом.
Росте невеликим деревом (до 6 м) з широко-яйцеподібною кроною, вкритою красивим, темно-червоним листям. Не менш привабливо виглядають і її квітки, великі, рожеві, що з’являються до розпускання листя і до кінця цвітіння, що набувають темно-червоного забарвлення. Плоди темно-вишнево-червоні.
Краснолиста алича стійка до хвороб, не вимоглива до ґрунтів, добре переносить короткочасні посухи. Найяскравішим представником цього виду можна назвати форму – ‘Nigra‘. Вона має дуже темне забарвлення листя і з далекого, здається майже чорним.
З’явилися і перші сорти червонолиста аличі, такі як «Rosa», «Hollywood» та «Лихни» з досить великими та смачними плодами.
Схрещування ж аличі Пісарда з персиком призвело до появи декоративних, червонолистих форм персика зі їстівними плодами, як у сорту Негус, наприклад.
Генетична нестабільність породи виявилася навіть у формоутворенні крони, внаслідок чого з’явилися дерева з дуже компактною, колоноподібною формою крони, не більше одного метра в діаметрі, з дуже смачними плодами пізнього терміну дозрівання.
А згодом і до появи червонолистих сортів нектарину української селекції з плодами високих смакових якостей, як Медведівський-1 та Медведівський-2.
