Плід абрикоси по праву вважається одним з найсмачніших фруктів світу. Крім чудових десертних якостей, плоди абрикоси містять багато корисних для людини речовин і тому швидко завоювали своє місце в нашому раціоні. Поширенню абрикоси, як породи сприяв великий видовий склад (12 представників) що були задіяні для міжвидової селекції, а отримані в результаті сорти підвищували адаптаційні властивості рослин і як наслідок абрикоса стала досить розповсюдженою культурою в усьому світі. Проте в Україні ця порода широкого розповсюдження набула лише в південних областях, в Криму та частково в центральній частині нашої держави. Пов’язано це в першу чергу з недостатньою кількістю теплих днів впродовж вегетаційного періоду і високою ймовірністю пошкодження низькими температурами в зимовий період, в північних областях. Закладання великих, промислових садів стримував також відносно короткий період споживання продукції адже сезон триває всього 1,5-2 місяці, з червня по серпень. Проте в останні десятиліття ситуація для розповсюдження абрикоси почала змінюватися в позитивному напрямку. Насамперед це пов’язано із зміною клімату, який став теплішим: середньодобова температура підвищилася, вегетаційний сезон розтягнувся за строками, а зими з критичними температурами -25 і нижче стали досить рідкісним явищем. По друге значних досягнень вдалося отримати вченим селекціонерам, які вивели не тільки смачні і стійкі до хвороб сорти але і абрикоси з надраннім і надпізнім строком достигання. Такі зміни допомогли просунутися абрикосі в нові, північніші регіони України і зробили її значно привабливішою для засадження на великих площах, оскільки період споживання плодів розширився до 4 місяців і на сьогодні культура абрикоси придатна для вирощування майже на всій території нашої держави, принаймні на присадибних ділянках. Для цього необхідно знати її головні агроекологічні вимоги, деякі технологічні тонкості, а також врахувати особливості місцевого мікрорельєфу, як то схил, наявність водоймища чи сила та напрямок пануючих вітрів, характерних для даної зони.
1. Вимоги до тепла.
Абрикоса належить до теплолюбивих порід, тому її слід висаджувати в добре освітлених місцях. Для її нормального росту і плодоношення сума активних температур повинна бути не менше ніж 2500*С. Це той мінімум який необхідний для сортів з надраннім строком достигання плодів. Приблизно такі температурні показники спостерігаються в північних областях, тому там потрібно висаджувати тільки сорти раннього строку достигання. Сорти з середнім та пізнім строком достигання потребують значно більше тепла і тому вони районовані в регіонах, де цей показник в межах 3000-3500*С.
2. Зимостійкість.
Дерева абрикоси як породи, сформувалися в гірській місцевості з теплими зимами без різких перепадів температур. Відповідно такі умови для них і будуть оптимальними.
Критичною для абрикоси можна вважати температуру нижчу за мінус 25*С. При такій температурі починають пошкоджуватися квіткові бруньки. Вирішальним може стати наявність садозахисних посадок, та вітроломних ліній, що зменшують пагубну дію вітра. При пониженні температури ще на кілька градусів, серйозних пошкоджень зазнають уже і вегетативні частини дерева, молоді гілки. На штамбах і розвилках дерев утворюються морозобоїни.
В умовах нашої нестабільної зими з частими відлигами, абрикоса часто пошкоджується сонячними опіками. Вони з’являються в лютому-березні коли відбуваються стрімкі пониження температури вночі, після плюсової вдень. Запобігти цьому явищу можна проводячи побілку штамбу і скелетних гілок в осінньо-зимовий період.
3. Ґрунти.
Абрикоса добре росте на легких та середніх, за гранулометричним станом ґрунтах, багатих на елементи живлення та з хорошою водо – і повітропроникністю. Кращими для нього є суглинисті, слабокарбонатні ґрунти з нейтральною або слаболужною реакцією. Важкі ґрунти, кислі, кам’янисті, засолені, з близьким стоянням ґрунтових вод не підходять для вирощування абрикоси.
4. Вологолюбивість.
Абрикоса належить до посухостійких культур і добре справляється з короткочасною відсутністю вологи. Однак не можна допускати тривалої нестачі вологи в спекотний період. За таких обставин на дереві починають світлішати листки і якщо волога до ґрунту і далі не надходить, то вони в’януть і навіть засихають, залишаючись зеленим.
Важливим моментом є наявність вологи в липні, в період дозрівання врожаю і початку закладання генеративних бруньок. Нестача вологи в цей час призводить до суттєвого зниження урожаю в майбутньому році.
Початок поливного сезону починають залежно від зони вирощування та погодних умов. В більшості регіонів полив починають в середині травня і закінчують на початку серпня. У Криму і в Степовій зоні полив починають раніше, а закінчують пізніше, на початку вересня. Поливи проводять з інтервалом в 10-20 днів, виходячи з наявності опадів, зони вирощування, температурного режиму, типу ґрунту та ін. чинників. В період коли у абрикоси закінчуються ростові процеси (кінець серпня-початок вересня) подачу води припиняють повністю і відновлюють тільки в другій половині осені проводячи вологозарядкові поливи.
5. Живлення.
Систему живлення рослин розробляють з урахуванням типу ґрунту, наявності в ньому мінеральних елементів, віку дерев, агрохімічних властивостей самих добрив і т.д. Потреба в елементах живлення змінюється протягом вегетаційного періоду. Ранньою весною дерева абрикоси найбільше потребують калію, потім у період цвітіння і після нього, під час інтенсивного росту пагонів і формування плодів потрібно забезпечити наявність азоту і фосфору. В кінці літа на початку осені знову на перший план виходить калій, а азотні добрива виключаються з раціону повністю. Добре реагує дерево абрикоси на внесення органічних добрив, таких як перегній. Такі добрива багаті мікроелементами, вони віддають поживні речовини в момент коли рослина їх потребує, а не тоді коли були внесені, вони збагачують ґрунт на гумус і корисні мікроорганізми . Особливо відчутний вплив органічних добрив, на бідних ґрунтах а також в несприятливій для вирощування абрикоси місцевості, оскільки вони значно підвищують стійкість дерев до всіх неблагоприємних чинників, від погодних умов, до ураження хворобами. Слід зазначити, що збагачений органічними добривами ґрунт сприяє відчутному покращенню смакових якостей плодів.
Висаджувати дерева абрикоси можна і восени і навесні. В регіонах з теплішим кліматом і коротшою зимою перевагу віддають осінній посадці. Особливо це важливо в тих місцевостях де зазвичай рання і стрімка весна, де поширені суховії. В північних областях, де є загроза сильних морозів посадку краще перенести на весну.
При виборі місця для посадки саджанця враховують рівень стояння ґрунтових вод. Застійні ґрунтові води, не повинні підніматися ближче, ніж за 2м до поверхні ґрунту. Вибране місце для посадки повинно освітлюватися протягом усього дня, бути добре провітрюваним, але без протягів.
Посадкову яму заповнюють ґрунтосумішшю що складається з перегною, мінеральних добрив (по10-20 г азоту, фосфору і калію) і родючого ґрунту. На дуже легких, піщаних ґрунтах, на дно ями бажано, покласти пласт з одного з меліорантів (глина, торф, мергель та ін.) товщиною в 10-12 см для затримання вологи, а на важких глинистих або заболочених ґрунтах , навпаки, вносять пісок.
6. Догляд.
Абрикоса найбільш аерофільна рослина серед плодових і добре реагує на розпушення ґрунту, яке поєднують з прополюванням бур’янів. Після цього, пристовбурну зону, покривають перегноєм, торфом, скошеною травою, чи іншою мульчою яка зберігатиме в ґрунті, біля дерева, вологу і сприятиме його кращій повітропроникності. Внесення добрив і проведення поливів повинно виконуватися вчасно згідно до потреб рослини з урахуванням погодних умов, віку дерева, типу ґрунту, періоду вегетації та інших чинників. Не допускається враження дерев шкідниками та хворобами.
З першого року після посадки саджанця проводять формуючу обрізку. У дерев абрикоси формують поліпшений розріджено-ярусний тип крони або чашеподібний. В садах інтенсивного типу на слаборослих підщепах формують веретеноподібні крони.
Вдалий вибір сорту має величезне начення, тому є дуже відповідальним рішенням. Прийняти його допомагає спеціально розроблений науковими закладами перелік районованих сортів, який рекомендує найкращі сорти для всіх областей України. Всі сорти включені до цього документу пройшли всебічні наукові дослідження і продемонстрували хороші результати в процесі конкурсного сортовипробування, а значить відповідають певним стандартам. Нові сорти, особливо іноземного походження, попадають в перелік не відразу, а деякі, навіть дуже достойні, в силу різних обставин, можуть не потрапити туди і взагалі. В таких випадках вибір сорту можна зробити самостійно, провівши певний теоретичний аналіз. Розпочати краще з інформації, про географічне походження сорту. Бажано щоб кліматичні умови країни оригінатора сорту були схожими з нашими. Ще краще якщо селекція велася в умовах більш жорстких в порівнянні з нашими, оскільки відбір гібридів ведеться на стійкість проти найбільш шкодочинних для конкретної місцевості факторів. Наприклад в країнах з сильними морозами взимку відбирають сорти витриваліші до понижених температур, в спекотних умовах ведуть відбір на жаростійкість, що згодиться для південних областей України, а в умовах підвищеної вологості завжди активніше розвиваються грибкові хвороби і селекціонери, відповідно враховують цей нюанс. Далі при виборі сорту, варто враховувати попередні досягнення різних країн в селекції потрібної нам породи дерева. Наприклад відмінні смакові властивості завжди притаманні чеським сортам абрикоси, при цьому вони мають стабільно високий рівень і по іншим показниках (стійкість до хвороб низьких температур взимку). Високою товарністю плодів навіть ранніх сортів відзначається канадська селекція. Для південних регіонів України цікавими можуть виявитися сорти французької селекції з дуже пізнім строком достигання плодів. Слід відзначити досягнення і наших, вітчизняних селекціонерів, які зуміли отримати сорти з відмінними смаковими властивостями, стійкістю до моніліозу, та високою зимостійкістю.
Дуже перспективний чеський сорт раннього строку дозрівання.
Дерево середньоросле з кулястою формою крони, стійке до хвороб, зимостійке.
Плоди вище середнього розміру, 60-80 апельсиново-оранжевого кольору, з сонячної сторони з рум’янцем, дуже привабливі. М’якуш щільний, соковитий, відмінного смаку, ароматний. Один з найсмачніших сортів раннього строку достигання.
Новий сорт ранньо-середнього строку дозрівання з Чехії.
Дерева середньорослі, формують компактну, стиснуту, обернено-пірамідальну форму крони з красивими темно-зеленим листям. Моніліозом не пошкоджується, зимостійкість висока.
Плоди дуже нарядні, апельсинового кольору витягнуті, з суцільним розмитим темночервоним рум’янцем, дуже красиві. Середня маса 60-80г, окремі до 100 г.
М’якуш щільний, смак гармонійний, наповнений з легкою кислинкою і неймовірно глибокий! Можна вважати за еталон!
Ще одним еталоном за смаком можна вважати український сорт
Середнього строку дозрівання.
Дерево сильноросле, з незагущеною кулястою формою крони, стійке до моніліального опіку та інших хвороб, зимостійке. Листя світло-зелене.
Плоди великі (60-80г) жовто-оранжеві, майже без рум’янцю. М’якуш ніжний, соковитий, гармонійний дуже смачний і з сильним ароматом.
Високотехнологічний середньостиглий сорт української селекції.
Дерева середньорослі, дуже зимостійкі і високостійкі до хвороб.
Урожайність дуже висока, при цьому якість плодів не знижується.
Плоди оранжеві, дуже крупні, середньою масою 100г, деякі до 130.
М’якуш щільний, соковитий, доброго смаку з ароматом.
Чеський сорт середньо строку достигання, як і інші чеські сорти відзначається відмінним смаком!
Дерево середньоросле, формує зручну компактну крону, високостійке до хвороб і зимостійке.
Плоди великі 60…70г темнооранжеві.
Мякуш щільний, ароматний, збалансований і дуже смачний.
Плоди досить довго можуть висіти на дереві, не осипаються.
Український сорт середнього строку достигання.
Дерево середньоросле, з середньо-загущеною кроною. Відрізняється підвищеною стійкістю до хвороб. Зимостійкість дуже висока. Сорт високопродуктивний, що нерідко призводить до перевантаження урожаєм, тому потребує детальної обрізки. Пагони темно-червоні з дрібним темно-зеленим листям, що відрізняє його від інших сортів.
Плоди вище середнього розміру 50 … 60 г при рівномірному навантаженні урожаєм, великі, до 80 г. Відрізняються незвичайний забарвленням, кармінового кольору, дуже декоративні, нагадують персики.
М’якуш соковитий, ароматний відмінного десертного смаку!
Плоди можуть довго висіти на дереві, не осипаються, перетворюючись на урюк.
Середньо-пізній сорт канадської селекції.
Дерево – сильноросле, урожайне, високостійке до хвороб. Стійкість до морозів дуже висока.
Плоди – кулясто-плоскі, масою 60-70 г, дуже красиві, яскраво-бордового кольору.
М’якуш – щільний, дуже смачний, гармонійний, ароматний. Кісточка добре відділяється.
Пізній сорт селекції Нікітського ботанічного саду.
Дерево сильноросле з округлою, розлогою, середньої густини кроною.
Плоди оранжеві, з великим малиновим рум’янцем, великі 65 г і більше, овальні злегка стислі з боків.
М’якуш соковитий, ніжний, солодкий, гармонійний. Достигають плоди середньо-пізні строки.
Французький сорт дуже пізнього строку достигання (кінець вересня-початок жовтня, в залежності від умов)!
Дерево сильноросле, стійке до хвороб, зимостійке.
Плоди великі, 55…70г овальної форми з крапковим рум’янцем біля основи.
М’якуш щільний, соковитий, смачний.
