Сама назва рослини, слива домашня (Prunus domestica), уже говорить про те, що це улюблене нами дерево є відданим супутником людини. І справді, з’явившись унаслідок схрещування аличі з терном, слива на відміну від своїх диких предків трапляється лише в культурі. Позбувшись колючок і набувши декоративнішого листя, вона впевнено оселилася на наших ділянках. Але, безперечно, головний свій козир, найрізноманітніші за формою, забарвленням і смаком плоди, вона дістає з середини літа.
Вимоги до умов росту
Росте слива в помірних зонах північної й південної півкуль. Зимостійкість сливи та потрібна для вегетації й формування повноцінних плодів сума ефективних температур визначають доцільність вирощування її в конкретному регіоні. Ґрунтово-кліматичні умови всієї території України підходять для вирощування культури сливи.
Дерево сливи вологолюбне, воліє родючі ґрунти легкого й середнього механічного складу. Сливу найчастіше щеплять на аличу, і такі дерева мають добре розвинену кореневу систему, досить легко пристосовуються до будь-яких ґрунтів від сірих лісових до чорноземів. У південних областях України без поливу слива на аличі почувається не досить упевнено, і її краще щепити на посухостійкішу абрикосу.
Посадка
Сливу, як і інші плодові дерева, висаджують восени й навесні. Для відновлення кореневої системи осінні умови сприятливіші.
Під час вибору місця для посадки саджанця враховують рівень стояння ґрунтових вод. Застійні ґрунтові води не повинні підніматися ближче ніж за 2,5 м до поверхні ґрунту. Для дерев, що вегетують, дуже небезпечне навіть нетривале підняття паводкових і застійних підґрунтових вод. Обране місце для посадки має добре освітлюватися протягом усього дня, бути добре провітрюваним, але без протягів.
У посадкову яму (об’ємом 40-60 л) вносять ґрунтосуміш із 3-4 відер перегною, мінеральних добрив (по 10-20 г азоту, фосфору й калію) та родючого ґрунту. Залежно від ґрунтових умов, на дуже легких піщаних ґрунтах на дно ями бажано покласти пласт одного з меліорантів (глина, торф, мергель та ін.) завтовшки 8-12 см для затримання вологи, а на важких глинистих чи заболочених ґрунтах, навпаки, у посадкову яму вносять пісок.
Під час посадки не допускають навіть короткочасного підсихання коренів. Для цього їх накривають вологою мішковиною, брезентом, плівкою або шаром ґрунту.
Під час посадки корені саджанця рівномірно розправляють у різні боки, і в міру заповнення ями ґрунт навколо дерева ущільнюють. Глибину посадки саджанця розраховують так, щоб після посадки місце щеплення було на 1-5 см вище від рівня землі. Поливають дерево 1-2 відрами води, а після того як вода просочиться в яму, саджанець вирівнюють, ущільнюють навколо нього ґрунт і підв’язують до кілка. Лунку навколо саджанця мульчують перегноєм, перепрілою тирсою, іншими матеріалами або досипають до потрібного рівня сухою землею.
Обрізка
Навесні до початку сокоруху приступають до формувальної обрізки. Сливу формують переважно за розріджено-ярусним типом крони з 4-5 гілками в першому ярусі й 3-4 в другому. Висоту штамба залишають 40-60 см, а відстань між ярусами 70 см. Відстань між гілками в одному ярусі 10-15 см, а якщо гілки одиночні, їх закладають через кожні 30-40 см. Не можна залишати гілки з кутом відходження від центрального провідника менше ніж 40°. Гілки з таким кутом ростуть дуже інтенсивно, створюють конкуренцію центральному провідникові за лідерство, і, крім того, з часом це призведе до розколювання дерева.
У період формування обрізка мінімальна. Зводиться до закладання основних гілок, стимулювання їх обростання, запобігання загущенню крони.
Основна мета обрізки плодоносних дерев не допустити послаблення їхнього росту. За довжини пагонів понад 40 см обмежуються проріджуванням крони для поліпшення світлового режиму.
Під час послаблення росту пагонів проводять слабке омолодження: обрізають гілки над найближчим боковим відгалуженням. Із затуханням ростових процесів омолоджувальну обрізку посилюють.
Після вступу дерева в повне плодоношення частину провідника на висоті близько 3 м обрізають на бічну гілку.
Догляд
Підживлення дерева є одним із найнеобхідніших прийомів догляду за деревом.
Добрива будуть ефективними лише тоді, коли потрапляють у зону активної кореневої діяльності. Особливо це стосується малорухомих форм добрив, які залишаються в зоні внесення. Тому фосфорні, калійні й органічні добрива потрібно вносити з осені під перекопування.
Азотні добрива, особливо в нітратній формі, рухливіші; на легких ґрунтах за вегетацію вони можуть вимиватися до 100-120 см, тому їх потрібно вносити за 2-3 рази навесні й на початку літа по 40 г аміачної селітри або 30 г карбаміду.
Оптимальні умови для росту й плодоношення дерев складаються лише тоді, коли вологість ґрунту підтримується в певних межах.
Як правило, поливати дерева починають у середині травня й закінчують на початку серпня в Лісостеповій зоні та на Поліссі. У Криму й Степовій зоні полив починають раніше, а закінчують пізніше, на початку вересня. Поливи проводять з інтервалом 10-20 днів, виходячи з кількості опадів, зони вирощування, температурного режиму, типу ґрунту та інших чинників. Після поливів проводять розпушування ґрунту, спрямоване на збереження вологи й боротьбу з бур’янами, а збільшений уміст кисню в ґрунті інтенсифікує сприятливі для дерева процеси мінералізації. Особливо корисним цей прийом буде на ґрунтах, схильних до утворення кірки. Уникнути утворення кірки можна також за допомогою мульчування ґрунту. Мульча затримує вологу в ґрунті, зменшує його нагрівання влітку. Крім того, збагачує ґрунт елементами живлення, а взимку захищає корені від підмерзання, особливо на піщаних ґрунтах.
Найкращими мульчувальними матеріалами є перегній, перепріла солома, торфокомпости або тирса, якщо вона без залишків кори.
Крім вегетаційних поливів, корисним є вологозарядковий полив, який проводять після опадання листя з дерев. Такий полив запобігає промерзанню ґрунту взимку й слугуватиме додатковим джерелом вологи в наступному сезоні.
Захист від шкідників і хвороб
Потрібно пам’ятати, що високий рівень агротехніки під час догляду за деревами підвищує їхню стійкість до хвороб і шкідників, але всі зусилля, витрачені на вирощування дерева чи саду, можуть виявитися марними, якщо не проводити захисту від шкідників і хвороб. Щоб знизити хімічне навантаження на сад, без якого обійтися досить складно, дотримуються й інших заходів захисту саду. Так, осіннє перекопування пристовбурних ділянок сприяє переміщенню ґрунту з нижніх шарів на поверхню зі шкідниками та їх наступному вимерзанню взимку. Після обрізки дерев гілки видаляють або спалюють, а стовбури білять, що часто запобігає їх пошкодженню в зимовий період.
Можна розміщувати в саду годівнички для птахів, які очищають сад від гусені, личинок, жуків, яєць попелиці, медяниці. Лише один шпак під час годування потомства знищує до 8 тис. личинок хруща травневого. Дуже продуктивними помічниками є також синиці.
Для боротьби зі шкідниками можна неподалік висівати рослини, що виділяють ефірну олію, яка відлякує комах. Для цього висівають такі зонтичні культури, як кріп, коріандр, морква, аніс та ін.
Хімічний метод захисту найефективніший у боротьбі зі шкідниками й хворобами і за дотримання всіх правил безпеки, застосування зареєстрованих препаратів у правильні строки не має побічного ефекту для людей, тварин, птахів і бджіл.
Види й групи сливи
У роді слива (Prunus) налічують від 30 до 40 видів, і єдиної думки про їхню кількість немає. У садах ростуть слива домашня, слива колюча (терен), слива китайська (японська) й північноамериканська, з якої практичне значення має чорна канадська. Китайська слива має три різновиди: маньчжурський, уссурійський і абрикосовий.
Найважливіша слива домашня, яка виникла від схрещування аличі з терном. Її сорти діляться на чотири групи:
- угорки: темні видовжені плоди з щільною солодкою м’якоттю, яка легко сушиться на чорнослив;
- ренклоди: десертні круглі плоди, зазвичай зелені або жовті, солодкі й соковиті;
- мірабелі: дрібні жовті або рожеві плоди, за розміром близькі до аличі;
- терносливи: високозимостійкі, з дрібними твердими терпко-кислими плодами для варення, джему й мармеладу.
Окремо виділяють яєчні сливи з великими яйцеподібними жовтими чи червоними плодами.
Слива китайська невисоке дерево з кулястою розлогою кроною. Цвіте рясно й рано, раніше листя або одночасно з ним. Плоди до 100 г і більше, від лимонних (Шіро) до бордових (Озарк Прем’єр), соковитіші за звичайну сливу, з легким приємним ароматом. Плодоносить на 2-3-й рік після посадки. Від схрещування китайської сливи з аличею походить гібридна крупноплідна алича: її плоди дозрівають раніше за ранні сорти сливи, у Києві в середині липня.
Сорти кожної групи, гібриди з персиком і абрикосом та червонолисту аличу описано в статті «Основні різновиди сливи». Усі сорти, які ми вирощуємо, зібрані в розділах «Слива домашня» і «Алича, китайська слива та гібриди».