Яблука з червоною м’якоттю завжди приваблювали садівників своєю оригінальністю та декоративністю, але раніше посередні смакові якості й дрібні плоди стримували поширення таких дерев у садах — вони з’являлися здебільшого завдяки декоративності самого дерева, а не яблук. Ця ситуація стимулювала селекціонерів працювати над сортами з крупнішими й смачнішими плодами. І за останні 15–20 років ситуація змінилася кардинально: сьогодні це вже не екзотика для колекціонерів, а повноцінний ринковий сегмент — яскраві зрізи таких яблук чудово «заходять» і в соціальних мережах, і на прилавку.
Звідки в яблука взявся червоний колір
Більшість сучасних червономʼясих сортів походять від окремого виду — Яблуні Недзвецького (Malus niedzwetzkyana). Саме від неї сучасні сорти успадкували присутність у деревині, листі, квітках і плодах червоного пігменту — антоціану. Це не просто цікавинка: рослини з підвищеним вмістом антоціанів з’явилися як результат адаптації до складних гірських умов і мають реальні переваги в стійкості.
Антоціани виконують у рослині кілька важливих функцій:
- Підвищують стійкість до охолодження й заморозків. Під дією низьких температур навесні та восени пігмент перетворює частину світлової енергії на теплову, підвищуючи температуру листя, приймочок і тичинок на 1–4°C — це створює сприятливіші умови для фотосинтезу, запліднення й проростання пилку в холод.
- Поглинають надлишок світла. За надмірного освітлення продуктивність фотосинтезу падає, і антоціани захищають листя, абсорбуючи зайві фотони.
- Реагують на стрес. Кількість антоціанів зростає при забрудненні ґрунту важкими металами та під час посухи.
Підвищена загальна стійкість дерев до несприятливих умов середовища підвищує і їхню опірність до збудників хвороб та шкідників — а це означає меншу пестицидну навантаженість на сад. Агротехніка таких сортів практично не відрізняється від звичайних: їх щеплюють на ті самі підщепи й формують ті самі типи крон. Сила росту трохи нижча за звичайні сорти, що частково пояснюється й раннім вступом у плодоношення — сорти з червоною м’якоттю вже на однорічних гілках закладають змішані бруньки і цвітуть у рік садіння.
Сучасні сорти яблук з червоною м’якоттю
Група Редлав (Redlove) — Швейцарія
Найвідомішого результату в селекції червономʼясих яблук досяг швейцарський селекціонер Маркус Кобельт: майже 20 років схрещувань привели до появи цілої лінійки сортів під торговою маркою Редлав (Redlove), перші з яких вийшли на ринок близько 2009–2010 років. Сьогодні до групи входять Сирена (Sirena), Ера (Era), Цирцея (Circe), Каліпсо (Calypso), Одіссо (Odysso) та Лоллипоп (Lollipop) — наймолодший і найсолодший сорт лінійки, з дрібнішими округлими плодами й практично без вираженої кислинки. Усі сорти Редлав вирізняються характерним «сердечком» на поздовжньому розрізі м’якоті та підвищеною стійкістю до парші.
Байя Маріса (Baya Marisa) — Німеччина
Дуже гарними смаковими якостями відзначається сорт Байя Маріса (Baya Marisa), отриманий у Німеччині доктором Міхаелем Ноймюллером у Баварському плодовому центрі (Bayerisches Obstzentrum) шляхом схрещування сорту Вайруж (Weirouge) з експериментальним клоном 166. Плоди середнього розміру, м’якуш повністю яскраво-червоний, солодкий зі збалансованою кислинкою, цукристість висока. Достигає наприкінці вересня, зберігається до грудня-січня. Особливо цінується кухарями — на відміну від багатьох інших червономʼясих сортів, зрізана м’якоть Баї Маріси не темніє й довго зберігає насичений колір у випічці та соусах.
Хорошими смаковими якостями відзначається й південноамериканський сорт Вінерпо (Vinerpo).
Хідден Роуз (Hidden Rose) — США, Орегон
Одна з найцікавіших історій походження — у сорту, який в Україні поки що маловідомий, але вартий уваги. Хідден Роуз (Hidden Rose), він же Ерлі Ред Флеш (Airlie Red Flesh), він же Маунтін Роуз (Mountain Rose) — випадковий сіянець, знайдений у 1960-х роках на фермі в місцевості Ерлі, штат Орегон; походження достеменно не встановлене. Шкірка спочатку зелена, на сонці набуває золотисто-помаранчевого відтінку з червоними плямами; м’якуш — від рожевого до насичено-червоного, хрусткий, зі збалансованим кисло-солодким смаком. Це один із найпізніших сортів серед червономʼясих яблук — достигає наприкінці вересня. Через суперечки навколо торгової марки сорт продають під трьома різними назвами одночасно.
Пінк Перл (Pink Pearl) — США, Каліфорнія
Вивів американський селекціонер-самоучка Альберт Еттер як сіянець сорту Сюрприз (Surprise) — нащадка все тієї ж Яблуні Недзвецького. Плоди середнього розміру, конічної форми, зі світло-зеленою напівпрозорою шкіркою; м’якуш — від рожевого до глибокого червоного, залежно від умов вирощування, ароматний, кисло-солодкий. Достигає з кінця серпня до середини вересня, довго не зберігається — тому цінується насамперед для свіжого споживання й випічки (особливо відкритих пирогів і тартів, де рожевий колір м’якоті добре «грає»).
Ред Девіл (Red Devil) — Англія
Англійський сорт із червоною м’якоттю та плодами середньої маси 140–180 г. Потребує запилювачів (наприклад, Айдаред чи Джонатан). Достигає наприкінці серпня — у середині вересня, зберігається до січня, причому смак під час зберігання стає більш насиченим, солодким, нагадуючи стиглу полуницю. Стійкість до парші та борошнистої роси помірна, тому дерево потребує звичайного захисту.
Ред Мун (Red Moon) — Італія / Франція / Нідерланди
Сучасний осінньо-зимовий сорт, створений спільно селекціонерами кількох європейських країн. Плоди великі, 250–300 г, червоні або зелено-червоні з малиновим рум’янцем; м’якуш щільний, соковитий, насичено-червоний, зі смаком, що не втрачається при переробці. Відзначається високою стійкістю до хвороб, насамперед парші, і придатний для промислового вирощування. Зберігається до березня. Ще одна перевага — тривала декоративність: яскраво-рожеве цвітіння навесні й привабливі плоди восени.
Ред Пешн (Red Passion)
Плоди великі, 150–200 г, з яскраво-рожево-червоним м’якушем і десертним солодким смаком із нотками лісових ягід. Сорт скоростиглий — перші яблука можна скуштувати вже на 2–3-й рік після посадки. Витримує морози до −33°C, має високу стійкість до борошнистої роси й парші, добре переносить посуху. Достигає у вересні, зберігається до березня, а при переробці на сік чи варення м’якуш не втрачає ні кольору, ні смаку — якість, яку особливо цінують для домашніх заготовок.
Користь для здоров’я
Високий вміст антоціанів робить плоди корисними не лише візуально. Завдяки антиоксидантним властивостям вони допомагають нейтралізувати шкідливий вплив вільних радикалів, сповільнюючи процеси старіння клітин, і за низкою досліджень позитивно впливають на стан судин і артеріального тиску. Антиоксидантна активність антоціанів вважається однією з найвищих серед рослинних пігментів — за цим показником вони нерідко перевершують вітаміни С та Е, хоча конкретні цифри залежать від сорту, стиглості й умов вирощування. Утворюючи комплекси з радіоактивними елементами, антоціани сприяють їх виведенню з організму, а також, за деякими даними, позитивно впливають на гостроту зору. Втім, як і з будь-якими твердженнями про «суперфуди», варто пам’ятати: це корисне доповнення до раціону, а не заміна збалансованого харчування чи призначеного лікування.
Висновок
Маючи гарну декоративну крону дерева і плоди з високими цілющими властивостями, нові антоціанові сорти справді заслуговують на значно більше уваги й місця в сучасних садах. А завдяки розмаїттю сортів — від швейцарської групи Редлав до американської спадщини Пінк Перл і Хідден Роуз та сучасних європейських Ред Мун і Ред Пешн — сьогодні кожен садівник може підібрати варіант під свій клімат, смакові вподобання й мету вирощування: від домашнього столу до комерційної переробки.
