Азиміна трилопатева (Asimina triloba), яку також називають пау-пау або банановим деревом, добре знайома садівникам у Північній Америці, але в українських садах поки залишається незвичною культурою. Її плоди мають ніжну кремову м’якоть із насиченим ароматом, у якому відчуваються банан, манго та інші тропічні фрукти. Смак досить своєрідний, тому після першого знайомства з азиміною її важко сплутати з іншими плодовими культурами.
Батьківщина азиміни — східна частина Північної Америки. У природі вона росте переважно у вологих широколистяних лісах, часто під кронами вищих дерев. Попри спорідненість із тропічними анноновими, до яких належать черімойя та гуанабана, азиміна добре пристосована до помірного клімату й витримує холодні зими.
У дорослому віці це дерево заввишки переважно 3–5 м із великим видовженим листям. Навесні привертає увагу незвичайними темно-бордовими квітками, влітку створює густу зелену крону, а восени листя забарвлюється в жовті тони. У саду азиміна виглядає досить екзотично, хоча особливих умов для вирощування, порівняно з багатьма іншими незвичайними плодовими культурами, не потребує.
Де посадити азиміну і як за нею доглядати
Азиміна досить зимостійка. Дорослі дерева здатні витримувати морози близько –25 °C і нижче, тому культуру можна вирощувати в багатьох регіонах України. Водночас молоді рослини чутливіші до несприятливих умов, а їхня зимостійкість значною мірою залежить від віку та стану дерева.
У природі азиміна часто росте в напівтіні, тому не боїться затінення. Проте для доброго плодоношення краще відвести їй освітлене місце. Молоді саджанці після посадки бажано притіняти від полуденного сонця протягом перших одного-двох років. Згодом, коли дерево добре вкоріниться, воно нормально росте на відкритій ділянці.
До ґрунтів азиміна не надто вибаглива, але найкраще розвивається на родючих, пухких і достатньо вологих ґрунтах. Підійдуть слабокислі та нейтральні ґрунти. Важливо, щоб вода не застоювалася біля коренів, особливо на важких глинистих ділянках.
У перші роки після посадки потрібно стежити за вологістю ґрунту. Великі листки азиміни випаровують чимало води, тому під час літньої спеки та тривалої відсутності дощів молоді дерева потребують регулярного поливу. Дорослі рослини краще переносять короткочасну посуху, але за тривалого дефіциту вологи можуть скидати листя, а плоди розвиватимуться гірше. Мульчування пристовбурного кола допомагає підтримувати вологість і захищає поверхневу частину кореневої системи від перегрівання.
Після посадки азиміна нерідко росте повільніше, ніж очікувалося. Особливо це помітно в перші сезони, коли дерево активно розвиває кореневу систему. Після вкорінення ріст зазвичай прискорюється.
Ще одна особливість культури — відносно невелика кількість проблем зі шкідниками. У листках і пагонах містяться природні біологічно активні сполуки, зокрема ацетогеніни.
Цвітіння та запилення: чому бажано мати два сорти
Цвіте азиміна навесні, зазвичай у травні. Квітки досить незвичайні: спочатку зеленувато-бурі, а згодом стають темно-бордовими або пурпуровими. Вони з’являються до повного розпускання листя або одночасно з ним.
У природі азиміну запилюють переважно мухи та жуки. Квітки мають запах, який приваблює цих комах. У саду природного запилення іноді буває недостатньо, тому зав’язування плодів може бути слабким навіть за рясного цвітіння.
Більшість сортів азиміни самобезплідні. Хоча одна квітка має і чоловічі, і жіночі органи, вони стають функціонально активними в різний час. Тому для нормального перехресного запилення бажано мати два різні сорти, які цвітуть приблизно одночасно.
Серед сортів, які вважаються частково самоплідними, відомі Санфлауер та Пріма 1216. Проте навіть у них зав’язування плодів може бути кращим за наявності іншого сорту-запилювача.
Якщо комах-запилювачів мало, можна спробувати запилювати квітки вручну. Для цього м’яким пензликом переносять пилок із квіток, у яких дозріли чоловічі органи, на квітки, що перебувають у жіночій фазі.
Перші плоди на щеплених деревах зазвичай з’являються через 3–5 років після посадки. Строк залежить від віку саджанця, стану дерева та умов вирощування. Сіянці, вирощені з насіння, можуть чекати на перше плодоношення значно довше.
Щеплений саджанець чи азиміна з насіння?
Якщо ви хочете вирощувати азиміну певного сорту чи певних плодів, краще відразу придбати щеплений саджанець. Дерева, вирощені з насіння, не повторюють сортових характеристик материнської рослини. Навіть якщо насіння взяте з великого й дуже смачного плоду, майбутнє дерево може дати зовсім інші за розміром, смаком і строками достигання плоди.
Щеплені саджанці зберігають властивості сорту, тому можна заздалегідь обрати рослину з бажаними характеристиками. Наприклад, одні сорти цікаві великими плодами, інші — невеликою кількістю насіння, раннім достиганням або особливим смаком м’якоті.
Вирощування з насіння теж має сенс. Сіянці можна використовувати як підщепи, для селекційної роботи або просто заради експерименту. Проте для отримання передбачуваного врожаю сортової азиміни щеплена рослина значно практичніша.
Які на смак плоди азиміни
Плоди азиміни достигають переважно наприкінці літа та восени. За формою вони видовжені або овальні, іноді зібрані в невеликі грона по кілька штук. Залежно від сорту середня вага становить приблизно 100–300 г, а в окремих великоплідних сортів може перевищувати 400 г.
Під тонкою шкіркою міститься м’яка кремова, жовта або помаранчева м’якоть із великим темно-коричневим насінням. Її консистенція нагадує густий заварний крем. Смак у різних сортів відрізняється, але найчастіше в ньому відчуваються бананові, мангові, ананасові та ванільні нотки.
Стиглі плоди зазвичай їдять свіжими, розрізавши навпіл і вибираючи м’якоть ложкою. Вона також підходить для приготування морозива, мусів, смузі та десертів.
Є одна особливість, про яку варто знати заздалегідь: стигла азиміна дуже ніжна й погано переносить транспортування. Плоди легко пошкоджуються, а після повного достигання швидко втрачають товарний вигляд. У холодильнику вони зберігаються довше, ніж за кімнатної температури, але навіть охолодження не забезпечує тривалого зберігання.
Тому знайти свіжу азиміну в супермаркеті складно. Найчастіше її вирощують для власного споживання, а врожай збирають безпосередньо перед достиганням або в міру готовності плодів.
Популярні сорти азиміни
Сорти азиміни відрізняються не лише розміром плодів. Важливе значення мають смак і консистенція м’якоті, кількість насіння, строки достигання та продуктивність дерева. Є сорти з особливо великими плодами, є з ніжною кремовою м’якоттю, а деякі цікаві передусім раннім достиганням.
Серед сортів американської селекції чимало відомих форм, відібраних ентузіастами та дослідниками протягом останніх десятиліть. Окрему групу становлять сорти селекції Університету штату Кентуккі (KSU), які отримали визнання завдяки роботі над поліпшенням якості плодів і продуктивності.
Аллегейні (Allegheny) — ранній сорт селекції Ніла Петерсона. Плоди середнього розміру, із жовтою кремовою м’якоттю, солодким смаком та легкими цитрусовими нотками. Цікавий передусім раннім достиганням і хорошими десертними якостями.
Ал Горн (Al Horn) — сорт із незвичайною світлою, майже білою м’якоттю. Має ніжну консистенцію та характерні кокосові відтінки смаку. Достигає пізніше за багато популярних сортів.
Бенніʼс Фейворіт (Benny’s Favorite) — сорт селекції Джеррі Лемана, який вирізняється великими плодами та хорошою продуктивністю. М’якоть жовта, солодка, з гармонійним фруктовим смаком. За сприятливих умов плоди можуть важити 200–300 г.
ВЕ-21 (Valley East 21) — дуже ранній сорт селекції Джеррі Лемана, достигає на початку вересня. Кремова м’якоть без волокон із виразною нотою стиглого манго.
Девіс (Davis) — один із перевірених сортів, відібраний у штаті Мічиган. Плоди із зеленою шкіркою та жовтою м’якоттю, середнього розміру. Характеризується відносно великою кількістю насіння, але цінується за невибагливість і здатність добре пристосовуватися до різних умов вирощування.
Джорджія (Georgia) — сорт із компактнішим характером росту та солодкими ароматними плодами. За сприятливих умов їхня вага може наближатися до 300 г. Серед особливостей сорту також зазначають часткову самоплідність.
Джерріс Біг Ґьорл (Jerry’s Big Girl) — сорт, який привертає увагу розмірами плодів. За сприятливих умов вони можуть важити 250–400 г і більше. М’якоть жовта, ароматна, із характерним для азиміни солодким смаком.
Канталуп (Cantaloupe) — один із сортів, у якого кісточка краще відділяється від мʼякоті із дуже великими плодами 250–300 г і ароматом стиглої дині, зручний для пюре й десертів.
Кентуккі Чемпіон (Kentucky Champion) — надранній сорт, відібраний із дерева-чемпіона штату Кентуккі. Дозріває навіть за короткого літа. Плоди близько 230 г із золотисто-помаранчевою м’якоттю й динно-цитрусовим ароматом.
КСУ-Етвуд (KSU-Atwood) — сорт селекції Університету штату Кентуккі. Формує плоди з жовто-помаранчевою м’якоттю та відносно невеликою кількістю насіння. Цінується за продуктивність і хороші смакові якості.
КСУ-Бенсон (KSU-Benson) — ранній сорт із округлими плодами та помаранчевою м’якоттю. Має солодкий смак і приємний аромат. Відомий високою продуктивністю: за сприятливих умов доросле дерево може сформувати значну кількість плодів.
КСУ-Чапелл (KSU-Chappell)— великоплідний сорт селекції Університету штату Кентуккі. Плоди можуть важити 225–450 г. М’якоть кремова, ніжна, з насиченим солодким смаком. Сорт цікавий поєднанням великих плодів і невеликої кількості насіння.
Маршмелоу (Marshmallow) — сорт групи фрістоун: насіння легко відділяється від м’якоті. Плоди 250–300 г з дуже ніжною кремовою м’якоттю й м’яким тропічно-динним смаком.
Манго (Mango) — сорт із жовто-помаранчевою м’якоттю та виразними фруктовими нотками, що нагадують манго. Достигає в середні строки. Серед його особливостей — активний ріст дерева та хороші смакові якості плодів.
НС-1 (NC-1)— відомий канадський сорт раннього строку достигання. Формує великі плоди вагою приблизно 200–300 г із жовтою м’якоттю та невеликою кількістю насіння. Завдяки ранньому достиганню становить особливий інтерес для регіонів із коротшим теплим періодом.
Оверліз (Overleese) — один із класичних сортів азиміни американського походження. Плоди великі, округлі або овальні, з кремово-жовтою чи помаранчевою м’якоттю. Має хороші десертні властивості та належить до середньостиглих сортів.
Потомак (Potomac) — сорт селекції Ніла Петерсона, відомий великими плодами, які можуть досягати 300–350 г і більше. М’якоть солодка, щільна, з невеликою кількістю насіння. За сприятливих умов формує високоякісний урожай.
Пріма 1216 (Prima 1216) — італійський сорт, який вирізняється щільнішою м’якоттю та солодким смаком. Належить до середньопізніх або пізніх сортів. Його також описують як частково самоплідний, хоча для кращого зав’язування плодів бажано мати інший сорт поруч.
Ребеккаʼс Голд (Rebecca’s Gold) — сорт із золотисто-кремовою м’якоттю, солодким смаком та виразним ароматом. Достигає в середні строки й підходить насамперед для споживання свіжими.
САА Зіммерман (SAA Zimmerman) — середньоранній сорт із плодами приблизно 150–250 г. М’якоть має гармонійний солодкий смак. Цікавий для тих, хто шукає сорт із відносно раннім достиганням.
Саммер Делайт (Summer Delight) — ранній сорт, який особливо цікавий для місцевостей із коротким літом. Дерево має помірну силу росту, плоди ароматні, із приємним солодким смаком.
Шенандоа (Shenandoah) — один із найвідоміших сортів селекції Ніла Петерсона. Походить від добору серед сіянців сорту Оверліз, але має низку поліпшених характеристик. Плоди середнього або великого розміру, в середньому близько 150 г, із ніжною кремовою м’якоттю та невеликою кількістю насіння. Смак м’який, збалансований, без надмірної насиченості. Сорт частково самоплідний і достигає в середні строки.
Сасквеганна (Susquehanna) — один із найбільш відомих великоплідних сортів Петерсона. Плоди можуть важити 400–450 г і більше. М’якоть щільна, насичено солодка, з дуже невеликою кількістю насіння. Достигає пізніше за багато інших популярних сортів.
Тропікал Тріт (Tropical Treat) — середньопізній сорт із жовтою м’якоттю та виразним фруктовим ароматом. Його смакові особливості нагадують поєднання різних тропічних фруктів.
Азиміна добре підходить для українського клімату, але перед посадкою варто врахувати кілька її особливостей. Молоде дерево потребуватиме притінення, регулярного поливу та захисту від пошкодження коренів. Для отримання врожаю бажано посадити два різні сорти, а якщо хочеться скуштувати плоди якомога раніше, краще обирати ранні сорти.
З часом азиміна виростає в красиве дерево з великою кроною, незвичайними квітками та плодами, які складно знайти у звичайному продажу. Якщо у вас є місце для ще однієї плодової культури, вона цілком заслуговує на увагу.
Переглянути доступні сорти та щеплені саджанці можна в нашому каталозі азиміни.
керівник центру, Віктор Андращукодин із сортів, у якого
